1. Поняття професійного стандарту.

Професійний стандарт - це затверджені в установленому порядку вимоги до кваліфікації працівників, їх компетентності, що визначаються роботодавцями і слугують основою для формування професійних кваліфікацій (ст. 33-1 Закону України «Про професійно-технічну освіту» від 10.02.1998 № 103/98-ВР;
Мета професійного стандарту - систематизувати трудові дії, що виконує працівник на робочому місці, шляхом їх аналізу та викладення у формі відповіді на запитання «що робить?».
Багато країн застосовують професійні стандарти в системі освіти та кадровій практиці: Великобританія, США, Японія, та ін.
В Україні розроблення професійних стандартів стартувало у 2008-2009 рр. Нині затверджено і впроваджено в практику понад 100 професійних стандартів, та робота триває.
Зміст профстандарту
Професійний стандарт містить:
• формулювання мети професійної діяльності;
• загальні вимоги до професійної діяльності;
• перелік базових професійних компетенцій;
• опис трудових функцій;
• вимоги до освітньо-кваліфікаційного рівня.
Практичне застосування профстандартів
Для роботодавця професійний стандарт - деталізована основа для посадової чи робочої інструкції, опису вакансії, атестації, присвоєння кваліфікаційних розрядів, орієнтир для добору кадрів, формування кадрового резерву, оцінки та розвитку навичок і компетенцій у працівників, підвищень, визначення реальних потреб у навчанні.
Зміни до КЗпП, унесені Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII, пов’язали професійні стандарти з тарифною системою оплати праці.
Тарифна система оплати праці включає (ст. 96 КЗпП у редакції від 01.01.2017):
• тарифні сітки;
• тарифні ставки;
• схеми посадових окладів;
• професійні стандарти (кваліфікаційні характеристики).
Роботодавці використовують тарифну систему оплати праці при розподілі:
• робіт - залежно від складності;
• працівників - залежно від кваліфікації та розрядів тарифної сітки.
Тарифна система оплати праці - основа для визначення та диференціації розмірів заробітної плати.
За кваліфікаційними характеристиками (професійними стандартами) роботодавець зараховує виконувані роботи до певних тарифних розрядів і присвоює кваліфікаційні розряди робітникам. Ці рішення потрібно погоджувати з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).
Попередня редакція статті 96 КЗпП скеровувала роботодавців послуговуватися тарифно-кваліфікаційним довідником для присвоєння тарифних розрядів роботам і кваліфікаційних розрядів робітникам. Нині ця норма не відповідає національній системі професійної класифікації, до складу якої входять випуски Довідника кваліфікаційних характеристик професій.
Єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник (ЄТКД), що діяв за радянських часів, використовується тепер здебільшого як довідкове джерело у випадках, коли кваліфікаційна характеристика тої чи тої професії не затверджена.
Профстандарт і кваліфікаційна характеристика
Професійний стандарт, як і кваліфікаційна характеристика професій, визначає вимоги до кваліфікації та спеціальних знань, а також завдання, обов’язки та спеціалізацію працівників. Але професійний стандарт є ширшим за структурою та ідеологією. На відміну від кваліфікаційної характеристики, стандарт - не суто перелік трудових функцій. Професійний стандарт:
• розкриває зміст трудових функцій;
• визначає знання та вміння, необхідні для їх належного виконання;
• слугує основою при підтвердженні кваліфікації особи, зокрема за результатами неформального навчання.
На додачу професійний стандарт може містити вимоги до стану здоров’я претендента на певну посаду чи робоче місце.
Хто розробляє профстандарти ?.
Професійні стандарти - результат колективної роботи. Їх можуть розробляти роботодавці, організації та об’єднання роботодавців, центральні органи виконавчої влади, наукові установи, навчальні заклади тощо. Порядок розроблення та затвердження професійних стандартів визначено постановою КМУ від 31.05.2017 № 373. А Методика - наказом Мінсоцполітики від 22.01.2018 № 74.
Провідне значення у запровадженні професійних стандартів в Україні має Інститут професійних кваліфікацій (ІПК).
Завдання ІПК:
• надавати методологічну, методичну та практичну допомогу розробникам професійних стандартів;
• поширювати інформацію, необхідну для ствердження та розвитку системи професійних кваліфікацій, до якої належать і професійні стандарти; узагальнювати та поширювати міжнародний досвід у цій сфері;
• організовувати обмін досвідом між експертами з розроблення професійних стандартів.
Професійний стандарт вважають уведеним у дію з моменту його внесення до Реєстру професійних стандартів або Реєстру професійних стандартів Мінсоцполітики.
Стандарти переглядають щонайменше раз на 5 років.
Де шукати профстандарти ?
Професійні стандарти публікують у Репозитарії професійних кваліфікацій. Репозитарій — один із проєктів Інституту професійних кваліфікацій.
Професійні стандарти, затверджені на національному рівні, розміщують у Реєстрі професійних стандартів на сайті Мінсоцполітики.
Вимоги до компетентностей, обов’язків та кваліфікацій працівників визначають професійними стандартами. За відсутності професійних стандартів такі вимоги можуть визначатися кваліфікаційними характеристиками.

 2. Загальні положення Професійного стандарту «Вчитель закладу загальної середньої освіти».

МОН затвердило новий професійний стандарт «Вчитель закладу загальної середньої освіти» наказом від 29.08.2024 № 1225.
Національне агентство кваліфікацій унесло новий професійний стандарт до Реєстру кваліфікацій.
Для потреб сертифікації педагогічних працівників новий стандарт застосовуватимуть із 01 червня 2025 року.
Новий стандарт враховує досвід використання професійного стандарту закладами освіти, а також приводить структуру та наповнення у відповідність до вимог Порядку розроблення професійних стандартів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 373 від 31 травня 2017 року.
МОН рекомендує використовувати професійний стандарт для розроблення освітніх програм підготовки фахівців за спеціальностями галузі знань «Освіта/ Педагогіка», розроблення програм професійного розвитку педагогів та підвищення кваліфікації.
Окрім того, новий стандарт варто використовувати для розроблення посадових інструкцій до відповідних посад та оцінювання професійної діяльності педагогів.
Згідно з п. 5. ІІІ розділу Положення про атестацію педагогічних працівників, затвердженого наказом МОН № 805 від 09.09.2022 року ( із змінами) під час комплексного оцінювання професійної діяльності педагогів оцінюються його компетентності з урахуванням посадових обов’язків і вимог Професійного стандарту.
У професійному стандарті «Вчитель закладу загальної середньої освіти»:
1. Визначили професійні кваліфікації.
2. Окреслили можливості здобуття професійних кваліфікацій залежно від освіти й спеціальності.
3. Узгодили структуру опису компетентностей із структурою дескрипторів Національної рамки кваліфікацій.
4. Оптимізували кількість компетентностей.
Основною причиною перегляду професійного стандарту вчителя і появи його нової редакції стали зміни в законодавстві, зокрема в “Порядку розроблення, введення в дію та перегляду професійних стандартів“. Там з’явилися нові компоненти, які мають бути в професійних стандартах, як-от визначені професійні кваліфікації.
1. Тож перша зміна в новому документі – поява професійних кваліфікацій.
Це стандартизована сукупність здобутих компетентностей, що дає змогу виконувати певну професійну діяльність і є умовою для працевлаштування. У новому професійному стандарті визначено три професійні кваліфікації, які привели у відповідність з Національною рамкою кваліфікацій:
1. вчитель-фаховий молодший бакалавр;
2. вчитель-бакалавр;
3. вчитель-магістр.
Кожна із цих професійних кваліфікацій уточнюється здобутою спеціальністю, предметною спеціальністю, спеціалізацією чи інтегрованим курсом.
Поява в стандарті професійних кваліфікацій має допомогти уникнути розбіжностей та невідповідностей між описами кваліфікаційних рівнів освіти, через які подекуди виникали труднощі під час працевлаштування випускників педагогічних спеціальностей.
Визначеними в стандарті професійними кваліфікаціями можна послуговуватися і під час проведення атестації чи сертифікації. Адже, наприклад, процес атестації підтверджує ту чи ту кваліфікацію, а вимоги до неї якраз таки прописані в професійному стандарті.
2. Оптимізація кількості компетентностей, які необхідні для роботи вчителя.
Загалом трудові функції, які мають виконувати вчителі на своїх посадах, залишилися в новому стандарті незмінними. Зокрема, це:
• навчання здобувачів освіти предметів (інтегрованих курсів);
• партнерська взаємодія з учасниками освітнього процесу;
• участь в організації безпечного та здорового освітнього середовища;
• провадження освітнього процесу;
• безперервний професійний розвиток.
Щоби забезпечити виконання цих функцій, педагоги мають володіти відповідними компетентностями.
Якщо попередні професійні стандарти налічували 15 компетентностей, то тепер їх скоротили до 12, а саму структуру опису компетентностей узгодили зі структурою дескрипторів Національної рамки кваліфікацій. Цього вимагали нові нормативно-правові акти. Тож серед компетентностей, якими наразі мають володіти вчителі:
• мовно-комунікативна, як-от здатність забезпечувати здобувачам освіти навчання державною мовою, враховувати особливості мовного середовища в закладі освіти з мовою корінного народу або національної меншини тощо;
• предметно-методична, зокрема, здатність моделювати зміст освіти відповідно до обов’язкових результатів навчання здобувачів освіти, здійснювати інтегроване навчання, добирати й використовувати сучасні й ефективні методики та технології навчання тощо;
• інформаційно-цифрова, яка передбачає вміння орієнтуватися в інформаційному просторі, критично оцінювати інформацію, ефективно використовувати наявні та створювати нові цифрові ресурси;
• психологічна, у межах якої вчителі мають враховувати під час роботи вікові й індивідуальні особливості здобувачів освіти, їхній психоемоційний стан;
• емоційно-етична – про усвідомлення особистих почуттів, емоцій, потреб та емоційних станів інших учасників освітнього процесу;
• компетентність педагогічного партнерства як серед колег, так і з батьками та учнями;
• інклюзивна компетентність – для формування інклюзивного освітнього середовища;
• здоров’язбережувальна компетентність – про організацію безпечного освітнього середовища;
• прогностична компетентність – здатність прогнозувати результати освітнього процесу, планувати;
• організаційна компетентність, як-от організація різних видів і форм навчальної й пізнавальної діяльностей;
• оцінювально-аналітична компетентність – про оцінювання та аналіз результатів навчання учнів;
• здатність до навчання впродовж життя.
Трудова функція №1. Навчання здобувачів освіти предметів (інтегрованих курсів)
Основна мета роботи вчителя полягає в організації навчання та виховання учнів. Для її досягнення та якісного викладання навчальних предметів педагог має формувати та вдосконалювати:
1.1. Мовно-комунікативну компетентність.
Ця компетентність включає такі складові:
1) Здатність забезпечувати здобувачам освіти навчання державною мовою
Це вміння педагога вільно володіти державною мовою в усній та письмовій формі, застосовувати прийоми й методи збагачення мовлення учнів для висловлювання ними думок, почуттів і ставлень та сприяння їхній мовленнєвій творчості.
У межах цієї компетеності вчитель має забезпечувати дотримання вимог щодо:
• комунікації: взаємодіяти з учасниками освітнього процесу державною мовою;
• відповідальності і автономії: виявляти мовну стійкість і відповідальність у дотриманні мовного законодавства.
2) Здатність забезпечувати здобувачам освіти навчання з урахуванням особливостей мовного середовища в закладі освіти мовою відповідного корінного народу або національної меншини України.
Це вміння педагога враховувати особливості вивчення мови / навчання мовою корінного народу чи національної меншини України (зокрема офіційних мов ЄС), використовувати в освітньому процесі мовний, мовленнєвий і культурний досвід учнів.
У межах цієї компетеності вчитель має забезпечувати дотримання вимог щодо:
• комунікації: підтримувати комунікацію учнів, які належать до корінних народів і національних меншин, з увагою до міжкультурної взаємодії;
• відповідальності і автономії: сприяти реалізації прав учнів щодо комунікації мовою корінного народу й національної меншини в освітньому процесі, виявленню ними толерантності до мовних і культурних особливостей одне одного.
3) Здатність забезпечувати навчання здобувачів освіти іноземної мови та спілкуватися іноземною мовою у професійному колі (для вчителів іноземної мови)
Це вміння педагога висловлювати іноземною мовою власні думки, бажання та наміри, пояснювати свої дії в освітньому процесі та професійному спілкуванні, сприяти опануванню учнями іноземної мови для вирішення комунікативних завдань у життєвих ситуаціях.
У межах цієї компетеності вчитель має забезпечувати дотримання вимог щодо:
• комунікації: взаємодіяти іноземною мовою з метою підвищення професійного рівня й підвищення мотивації учнів в опануванні іноземної мови;
• відповідальності і автономії: підтримувати належний рівень володіння іноземною мовою, необхідний для виконання професійної діяльності.
4) Здатність формувати й розвивати мовно-комунікативні вміння й навички здобувачів освіти
Це вміння педагога формувати в учнів здатність до взаєморозуміння та міжособистісної взаємодії засобами активної і пасивної комунікації.
У межах цієї компетеності вчитель має забезпечувати дотримання вимог щодо:
• комунікації: взаємодіяти з учасниками освітнього процесу, застосовуючи конструктивну комунікацію;
• відповідальності і автономії: сприяти налагодженню конструктивної взаємодії між учасниками освітнього процесу.
1.2. Предметно-методичну компетентність
Ця компетентність включає такі складові:
1) Здатність моделювати зміст освіти відповідно до обов’язкових результатів навчання здобувачів освіти, визначених державними стандартами освіти
Це вміння педагога визначати, адаптувати та моделювати зміст навчальних предметів (інтегрованих курсів) і послідовність його опрацювання.
У межах цієї компетеності вчитель має забезпечувати дотримання вимог щодо:
• комунікації: використовувати навички ефективної комунікації для досягнення навчальних цілей, застосовувати актуальну термінологію і поняттєвий апарат освітньої галузі, впроваджувати різні комунікативні практики для пояснення навчального матеріалу й організовувати комунікацію між учнями;
• відповідальності і автономії: добирати різні методи й прийоми для навчання та способи представлення учнями досягнутих результатів, відповідати за зміст предмету та його відповідність вимогам до обов’язкових результатів навчання.
2) Здатність формувати і розвивати в здобувачів освіти ключові компетентності і наскрізні вміння, визначені державними стандартами освіти
Це вміння педагога створювати умови для формування і розвитку в учнів ключових компетентностей та наскрізних умінь.
У межах цієї компетеності вчитель має забезпечувати дотримання вимог щодо:
• комунікації: використовувати різні комунікативні практики для пояснення навчального матеріалу та організовувати комунікацію між учнями з навчальною метою;
• відповідальності і автономії: використовувати методи і прийоми, які дозволяють учням реалізувати здобуті вміння у повсякденному житті, формувати в них здатність використовувати досягнуті обов’язкові результати навчання на практиці.
3) Здатність здійснювати інтегроване навчання здобувачів освіти
Це вміння педагога застосовувати міжпредметні зв’язки й інтеграцію змісту різних освітніх галузей, розвивати в учнів системне мислення та формувати в них розуміння природних зв'язків різних процесів, уміння вирішувати практичні завдання, що вимагають синтезу знань з різних освітніх галузей.
У межах цієї компетеності вчитель має забезпечувати дотримання вимог щодо:
• комунікації: використовувати термінологічний апарат і поняттєву базу різних освітніх галузей для реалізації інтегрованого навчання, розвивати в учнів навички усного й писемного мовлення для формування розуміння природних зв'язків між процесами і явищами;
• відповідальності і автономії: застосовувати інтегроване навчання для досягнення обов’язкових результатів навчання.
4) Здатність добирати і використовувати сучасні й ефективні методики і технології навчання, виховання й розвитку здобувачів освіти
Це вміння педагога добирати доцільні форми, методи й засоби навчання, застосувати інноваційні технології навчання, впроваджувати методики особистісно зорієнтованого, компетентнісного й інтегрованого навчання та організовувати дослідницьку діяльність учнів.
У межах цієї компетеності вчитель має забезпечувати дотримання вимог щодо:
• комунікації: використовувати навички педагогічної риторики для реалізації різних видів навчальної діяльності та технології навчання, розвивати в учнів здатність спілкуватися рідною та іноземними мовами під час навчання;
• відповідальності і автономії: у взаємодії з іншими учасниками освітнього процесу обирати ефективні форми, методи й засоби навчання, вправи та завдання залежно від навчальних цілей та створювати освітні матеріали з урахуванням інтересів і здібностей учнів.
5) Здатність формувати ціннісні ставлення в здобувачів освіти
Це вміння педагога формувати ціннісні ставлення в учнів у процесі їхнього навчання, виховання й розвитку.
У межах цієї компетеності вчитель має забезпечувати дотримання вимог щодо:
• комунікації: використовувати комунікацію як інструмент формування в учнів ціннісних ставлень;
• відповідальності і автономії: обирати форми організації освітнього процесу, які є ефективними для формування особистості.
1.3. Інформаційно-цифрову компетентність
Ця компетентність включає такі складові:
1) Здатність орієнтуватися в інформаційному просторі, здійснювати пошук і критично оцінювати інформацію
Це вміння педагога використовувати цифрові пристрої та відкриті електронні (цифрові) освітні ресурси для професійного розвитку, працювати з операційними системами, онлайн-сервісами, файлами та мережею Інтернет. Також вчитель має вміти критично оцінювати достовірність, надійність інформаційних джерел, уникати небезпек в інформаційному просторі, забезпечувати захист і збереження персональних даних.
У межах цієї компетеності вчитель має забезпечувати дотримання вимог щодо:
• комунікації: взаємодіяти з учасниками освітнього процесу для створення спільнот обміну досвідом використання цифрових технологій;
• відповідальності і автономії: усвідомлювати важливість цифрової гігієни, ініціювати й проводити заходи з популяризації дотримання цифрової гігієни серед учасників освітнього процесу.
2) Здатність ефективно використовувати наявні та створювати (за потреби) нові електронні (цифрові) ресурси
Це вміння педагога добирати, модифікувати, редагувати, комбінувати, упорядковувати електронні (цифрові) освітні ресурси, оцінювати їхню ефективність для досягнення навчальних цілей та надавати до них доступ учасникам освітнього процесу й за потреби створювати нові.
У межах цієї компетеності вчитель має забезпечувати дотримання вимог щодо:
• комунікації: взаємодіяти з учасниками освітнього процесу для розроблення/ модифікації / адаптації електронних (цифрових) освітніх ресурсів;
• відповідальності і автономії: визначати потреби класу і групи, які можна задовольнити шляхом створення / адаптації / модифікації електронних (цифрових) освітніх ресурсів та дотримуватись академічної доброчесності й вимог законодавства щодо захисту авторського права.
3) Здатність використовувати цифрові технології в освітньому процесі
Це вміння педагога використовувати безпечне електронне (цифрове) освітнє середовище для організації та управління освітнім процесом, реалізовувати стратегії оцінювання за допомогою цифрових сервісів, добирати та критично аналізувати доцільність їх використання.
У межах цієї компетеності вчитель має забезпечувати дотримання вимог щодо:
• комунікації: взаємодіяти з учасниками освітнього процесу з використанням різних електронних (цифрових) засобів і сервісів;
відповідальності і автономії: надавати допомогу й підтримку учасникам освітнього процесу в оволодінні цифровими технологіями, використовувати для організації навчання захищені цифрові ресурси.
Трудова функція №2. Партнерська взаємодія з учасниками освітнього процесу
Аби організувати спільну діяльність на принципах рівності, добровільності та поваги, вчитель має формувати та розвивати такі компетентності:
2.1. Психологічну компетентність
Ця компетентність включає такі складові:
1) Здатність визначати і враховувати в освітньому процесі вікові й індивідуальні особливості здобувачів освіти, їхній психоемоційний стан
Це вміння педагога планувати і здійснювати освітній процес з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей учнів і надавати підтримку учням, які мають ознаки стресу.
У межах цієї компетеності вчитель має забезпечувати дотримання вимог щодо:
• комунікації: спілкуватися з учасниками освітнього процесу про індивідуальні особливості учнів, їхній вплив на засвоєння навчального матеріалу й успішну соціалізацію, важливість врахування психоемоційного стану;
• відповідальності і автономії: відстежувати зміни щодо вікових та індивідуальних особливостей учнів та їхнього психоемоційного стану, здійснювати необхідні адаптації / модифікації в освітньому процесі.
2) Здатність використовувати стратегії роботи зі здобувачами освіти, які сприяють розвитку їхньої позитивної самооцінки, я- ідентичності
Це вміння педагога визначати прояви завищеної чи заниженої самооцінки учнів з метою їх коригування, створювати умови та використовувати основні стратегії роботи щодо формування позитивної самооцінки.
У межах цієї компетеності вчитель має забезпечувати дотримання вимог щодо:
• комунікації: спілкуватися з учасниками освітнього процесу про вияви самооцінки в учнів та умови формування позитивної самооцінки;
• відповідальності і автономії: надавати рекомендації учасникам освітнього процесу щодо розвитку позитивної самооцінки й ідентичності здобувачів освіти.
3) Здатність формувати мотивацію здобувачів освіти й організовувати їхню пізнавальну діяльність
Це вміння педагога застосовувати методи роботи та навчальні матеріали для розвитку пізнавальної діяльності та підвищення мотивації учнів до навчання.
У межах цієї компетеності вчитель має забезпечувати дотримання вимог щодо:
• комунікації: спілкуватися з учасниками освітнього процесу про мотивацію учнів й умови формування їхньої мотивації до навчання;
• відповідальності і автономії: застосовувати різні підходи для формування мотивації та організації пізнавальної діяльності учнів.
4) Здатність формувати спільноту здобувачів освіти, у якій поважають і враховують права кожного
Це вміння педагога використовувати практики, що заохочують учнів до ефективної взаємодії.
У межах цієї компетеності вчитель має забезпечувати дотримання вимог щодо:
• комунікації: взаємодіяти учасниками освітнього процесу, практикувати діалогічне спілкування на основі партнерства;
• відповідальності і автономії: дотримуватись демократичних цінностей у професійній діяльності, заохочуючи кожного учня виражати свою думку й брати участь у прийнятті рішень.
2.2. Емоційно-етичну компетентність
Ця компетентність включає такі складові:
1) Здатність усвідомлювати особисті відчуття почуття, емоції, потреби та емоційні стани інших учасників освітнього процесу, керувати власними емоційними станами
Це вміння педагога використовувати способи самозбереження психічного здоров’я, запобігання професійному вигоранню та керування власними емоціями. Також вчитель має конструктивно реагувати на стрес і конфліктні ситуації, сприяти порозумінню, застосовувати в освітньому процесі практики концентрації уваги, усвідомленого емоційного реагування та емоційної стійкості.
У межах цієї компетеності вчитель має забезпечувати дотримання вимог щодо:
• комунікації: спілкуватись про способи самозбереження психічного здоров’я, запобігання професійному вигоранню, управління власними емоціями, сприяти порозумінню між учасниками освітнього процесу;
• відповідальності і автономії: відстежувати власні відчуття, почуття, емоції і потреби, особисті стани, керувати емоційними станами й звертатися по допомогу (за потреби).
2) Здатність конструктивно й безпечно взаємодіяти з учасниками освітнього процесу
Це вміння педагога організовувати діалог і полілог із учасниками освітнього процесу, застосовувати методики усвідомленого й емпатичного слухання, ненасильницької та безконфліктної комунікації, запобігати конфліктам в освітньому процесі.
У межах цієї компетеності вчитель має забезпечувати дотримання вимог щодо:
• комунікації: взаємодіяти з учасниками освітнього процесу на засадах конструктивної та безпечної взаємодії, принципах культури діалогу;
• відповідальності і автономії: визначати прояви неконструктивної взаємодії та реагувати на них, уникаючи дій і прийняття рішення, що можуть негативно вплинути на перебіг явного чи прихованого конфлікту і, зокрема, поглибити його.
3) Здатність усвідомлювати й поціновувати взаємозалежність людей і систем у глобальному світі
Це вміння педагога взаємодіяти з учасниками освітнього процесу з урахуванням культурних й особистісних відмінностей, застосовувати основні стратегії поведінки щодо захисту власних прав і прав здобувачів освіти.
У межах цієї компетеності вчитель має забезпечувати дотримання вимог щодо:
• комунікації: взаємодіяти, ураховуючи культурні й особистісні відмінності співрозмовників, принципи недискримінації та поваги до відмінностей, а також дотримуватися етики спілкування;
• відповідальності і автономії: використовувати стратегії попередження, подолання й трансформації конфліктів під час професійної діяльності й шукати рішення, які базуються на співпраці.
2.3. Компетентність педагогічного партнерства
Ця компетентність включає такі складові:
1) Здатність до суб'єкт-суб’єктної взаємодії із здобувачами освіти в освітньому процесі
Це вміння педагога застосовувати механізми реалізації суб’єкт-суб'єктних відносин між вчителем і учнем, застосовувати навички координації та стимулювання навчально- пізнавальної діяльності учнів, підтримувати їхнє прагнення до саморозвитку та розкривати їхні здібності і пізнавальні можливості.
У межах цієї компетеності вчитель має забезпечувати дотримання вимог щодо:
• комунікації: комунікувати з учнями на засадах суб'єкт-суб'єктної взаємодії;
• відповідальності і автономії: створювати можливості для рефлексії, самоконтролю й самореалізації здобувачів освіти в освітньому процесі, особистісному творенні власних цілей.
2) Здатність залучати батьків до освітнього процесу на засадах партнерства
Це вміння педагога визначати та реагувати на запити й очікування батьків щодо навчання дітей, залучати їх до участі в освітньому процесі.
У межах цієї компетеності вчитель має забезпечувати дотримання вимог щодо:
• комунікації: надавати консультативну та інформаційну підтримку батькам щодо навчання, виховання і розвитку їхніх дітей;
• відповідальності і автономії: співпрацювати з батьками як учасниками освітнього процесу та/чи членами команди психолого-педагогічного супроводу особи з ООП на засадах партнерства.
3) Здатність працювати в команді із залученими фахівцями для надання додаткової підтримки особам з особливими освітніми потребами
Це вміння педагога організовувати співпрацю із залученими фахівцями на основі принципів командної взаємодії у процесі розроблення та реалізації індивідуальної програми розвитку, індивідуального навчального плану для осіб із ООП (за потреби).
У межах цієї компетеності вчитель має забезпечувати дотримання вимог щодо:
• комунікації: проводити зустрічі, обговорювати з зацікавленими сторонами основні принципи й завдання командної взаємодії, окреслювати свої ролі й завдання;
• відповідальності і автономії: співпрацювати з асистентом учителя та іншими фахівцями на основі принципів командної взаємодії та з метою надання підтримки здобувачам освіти з ООП.
Трудова функція №3. Участь в організації безпечного та здорового освітнього середовища
Побудова безпечного та здорового освітнього середовища у новій українській школі є пріоритетним напрямом державної політики. Аби забезпечити права дітей на освіту й охорону здоров’я та сприяти реалізації їхнього потенціалу, вчитель має розвивати:
3.1. Інклюзивну компетентність
Ця компетентність включає такі складові:
1) Здатність створювати умови, які забезпечують функціонування інклюзивного освітнього середовища
Це вміння педагога використовувати інструменти забезпечення інклюзивного навчання в освітньому процесі, застосовувати принципи і стратегії універсального дизайну в сфері освіти й розумного пристосування.
У межах цієї компетеності вчитель має забезпечувати дотримання вимог щодо:
• комунікації: спілкуватись з учасниками освітнього процесу про важливість та інструменти створення інклюзивного освітнього середовища;
• відповідальності і автономії: обирати й застосовувати інструменти для інклюзивного навчання, принципи й стратегії універсального дизайну й розумного пристосування для забезпечення доступності освітнього середовища.
2) 3датність до педагогічної підтримки осіб з ООП
Це вміння педагога забезпечувати педагогічну підтримку осіб із ООП, здійснювати необхідні адаптації і модифікації в освітньому процесі відповідно до потреб учнів.
3) Здатність забезпечувати в освітньому середовищ і сприятливі умови для кожного учня з урахуванням вікових та інших індивідуальних особливостей
Це вміння педагога організовувати навчання, виховання і розвиток учнів із урахуванням їхніх потреб, здібностей і навчальних можливостей за допомогою матеріалів, пристроїв та обладнання.
У межах цієї компетеності вчитель має забезпечувати дотримання вимог щодо:
• комунікації: надавати інформацію учасникам освітнього процесу про сприятливі умови навчання для кожного учня, залежно від його індивідуальних потреб, можливостей, здібностей та інтересів;
• відповідальності і автономії: проєктувати чи застосовувати самостійно створені матеріали, інші засоби навчання в освітньому середовищі з урахуванням індивідуальних потреб і здібностей кожного здобувача освіти, залучати їх і їхніх батьків до створення сприятливих умов в освітньому середовищі.
3.2. Здоров'язбережувальну компетентність
Ця компетентність включає такі складові:
1) Здатність організовувати безпечне освітнє середовище, використовувати здоров’язбережувальні технології під час освітнього процесу
Це вміння педагога організовувати освітнє середовище з урахуванням правил безпеки життєдіяльності, санітарних правил охорони праці і норм, протиепідемічних правил та діям у надзвичайних ситуаціях, Також педагог має вживати заходів щодо запобігання та протидії булінгу, різним проявам насильства та дискримінації серед учнів та інших учасників освітнього процесу.
У межах цієї компетеності вчитель має забезпечувати дотримання вимог щодо:
• комунікації: взаємодіяти з усіма учасниками освітнього процесу для організації безпечного освітнього середовища;
• відповідальності і автономії: інтегрувати апробовані здоров’язбережувальні технології, засоби й ресурси в освітній процес, зокрема для запобігання та протидії насильству, булінгу (цькуванню).
2) Здатність здійснювати профілактично-просвітницьку роботу з учасниками освітнього процесу щодо безпеки життєдіяльності, санітарії та гігієни
Це вміння педагога проводити профілактичні заходи, спрямовані на збереження та зміцнення здоров’я учнів, забезпечувати дотримання ними вимог безпеки життєдіяльності, санітарії та гігієни й створювати умови для збереження їхнього психоемоційного здоров’я.
У межах цієї компетеності вчитель має забезпечувати дотримання вимог щодо:
• комунікації: проводити просвітницько-навчальні заходи щодо безпеки життєдіяльності, санітарії та гігієни;
• відповідальності і автономії: впроваджувати профілактично- просвітницькі програми і проєкти, налагоджувати співпрацю з відповідними державними установами та громадськими організаціями щодо безпеки життєдіяльності, санітарії та гігієни.
3) Здатність формувати в здобувачів освіти культуру здорового й безпечного способу життя
Це вміння педагога використовувати методики, що зменшують вплив стресогенних факторів на здоров’я учнів, планувати освітній процес із урахуванням принципів здорового й безпечного способу життя, застосовувати методики й технології організації активного й безпечного дозвілля учнів і формувати навички здорового й безпечного способу життя.
У межах цієї компетеності вчитель має забезпечувати дотримання вимог щодо:
• комунікації: популяризувати серед учасників освітнього процесу культуру здорового й безпечного способу життя;
• відповідальності і автономії: використовувати оптимальні форми, засоби і стратегії формування культури здорового й безпечного способу життя, життєвих навичок для збереження фізичного та психоемоційного здоров’я учнів, заохочувати їх до здорового й безпечного способу життя.
4) Здатність підтримувати особисте фізичне та психоемоційне здоров’я під час професійної діяльності
Це вміння педагога дотримуватись у професійній діяльності санітарних правил і норм, правил поведінки в надзвичайних ситуаціях, здійснювати профілактичні заходи зі збереження особистого фізичного та психоемоційного здоров’я, використовувати методики зміцнення здоров’я та запобігання захворюванням.
У межах цієї компетеності вчитель має забезпечувати дотримання вимог щодо:
• комунікації: взаємодіяти з іншими колегами щодо підтримки особистого фізичного й психоемоційного здоров’я під час професійній діяльності;
• відповідальності і автономії: дотримуватись правил підтримки особистого фізичного та психоемоційного здоров’я під час професійної діяльності, заохочувати інших учасників освітнього процесу дотримуватися цих правил.
5) Здатність надавати домедичну допомогу учасникам освітнього процесу
Це вміння педагога надавати домедичну допомогу учасникам освітнього процесу (за потреби), виявляти ознаки погіршення фізичного, психоемоційного стану у них.
У межах цієї компетеності вчитель має забезпечувати дотримання вимог щодо:
• комунікації: взаємодіяти з учасниками освітнього процесу для надання домедичної допомоги відповідно до законодавства;
• відповідальності і автономії: надавати домедичну допомогу учасникам освітнього процесу у випадку погіршення самопочуття, отримання травм та в інших ситуаціях (за потреби).
Трудова функція №4. Провадження освітнього процесу
Вчитель є освітнім менеджером, який має реалізувати основні функції управління з відповідними комунікаціями і забезпечити ефективне та результативне навчання в класі. Для цього йому необхідні такі професійні якості:
4.1. Прогностична компетентність
Ця компетентність включає такі складові:
1) Здатність прогнозувати результати освітнього процесу
Це вміння педагога формулювати цілі освітнього процесу на основі прогностичних методів планування.
У межах цієї компетеності вчитель має забезпечувати дотримання вимог щодо:
• комунікації: залучати здобувачів освіти до спільного визначення цілей навчального заняття;
• відповідальності і автономії: брати відповідальність за планування й досягнення освітніх цілей, передбачених освітніми програмами.
2) Здатність планувати освітній процес
Це вміння педагога здійснювати різні види планування освітнього процесу на різних його етапах, планувати навчальні заняття на основі модельних навчальних програм та розробляти навчальні програми на їх основі (за потреби).
У межах цієї компетеності вчитель має забезпечувати дотримання вимог щодо:
• комунікації: взаємодіяти з учасниками освітнього процесу щодо визначення спільних підходів до планування та стосовно тем та очікуваних результатів навчання, співпрацювати в педагогічній спільноті для розроблення навчальних програм;
• відповідальності і автономії: брати відповідальність за поінформованість учнів та їхніх батьків щодо навчальних тем та очікуваних результатів навчання та за зміст навчальних програм, які розробляє школа.

4.2. Організаційна компетентність
Ця компетентність включає такі складові:
1) Здатність організовувати процес навчання, виховання й розвитку здобувачів освіти
Це вміння педагога організовувати освітній процес відповідно до вимог законодавства.
У межах цієї компетеності вчитель має забезпечувати дотримання вимог щодо:
• комунікації: взаємодіяти з учасниками освітнього процесу щодо прийняття спільних рішень стосовно організації освітнього процесу в межах шкільної автономії;
• відповідальності і автономії: відповідально ставитися до прийняття спільних та особистих професійних рішень щодо педагогічної автономії.
2) Здатність організовувати різні види й форми навчальної та пізнавальної діяльності здобувачів освіти
Це вміння педагога організовувати навчальні заняття різних типів, застосовувати різні види й форми організації навчально-пізнавальної діяльності учнів і раціонально використовувати навчальний час.
У межах цієї компетеності вчитель має забезпечувати дотримання вимог щодо:
• комунікації: взаємодіяти з учасниками освітнього процесу для ефективного залучення учнів до різних форм навчальної та пізнавальної діяльності;
• відповідальності і автономії: відповідально ставитись до вибору форм навчальної та пізнавальної діяльності учнів й розподілу навчального часу.
3) Здатність організовувати осередки навчання, виховання й розвитку здобувачів освіти
Це вміння педагога розміщувати й використовувати дидактичні матеріали та обладнання в навчальному приміщенні, використовувати фізичний, інформаційний простір закладу освіти як освітній ресурс.
У межах цієї компетеності вчитель має забезпечувати дотримання вимог щодо:
• комунікації: інформувати та консультувати учасників освітнього процесу щодо змістового наповнення освітнього середовища;
• відповідальності і автономії: моделювати освітнє середовище з урахуванням принципів універсального дизайну й розумного пристосування із залученням учасників освітнього процесу та інших заінтересованих сторін.
4.3. Оцінювально-аналітична компетентність
Ця компетентність включає такі складові:
1) Здатність здійснювати оцінювання результатів навчання зучнів
Це вміння педагога застосовувати до різних видів оцінювання відповідну методику та шкалу, використовувати різні форми оцінювання результатів навчання учнів, дотримуватись визначених законодавством критеріїв оцінювання та розробляти критерії оцінювання різних видів навчальної діяльності, визначати й фіксувати результати навчання.
У межах цієї компетеності вчитель має забезпечувати дотримання вимог щодо:
• комунікації: роз’яснювати учасникам освітнього процесу роль оцінювання в навчальному поступі та його процедури, взаємодіяти з ними щодо планування освітньої траєкторії;
• відповідальності і автономії: здійснювати оцінювання учнів на основі об'єктивності, прозорості, поваги, відповідальності, справедливості, індивідуального характеру оцінювання. Відповідально ставитися до розроблення критеріїв оцінювання учнів, формувати їхнє відповідальне ставлення до свого навчання через залучення до спільного розроблення критеріїв оцінювання окремих видів діяльності. Розділяти відповідальність з учнями та їхніми батьками щодо подальшого прогресу в навчанні
2) Здатність аналізувати результати навчання здобувачів освіти
Це вміння педагога розвивати в учнів вміння здійснювати самомотивацію до навчання, аналіз, рефлексію навчальної
діяльності та її результативності.
У межах цієї компетеності вчитель має забезпечувати дотримання вимог щодо:
• комунікації: забезпечувати зворотний зв’язок з учнями щодо сприйняття, розуміння й засвоєння ними навчального матеріалу;
• відповідальності і автономії: відповідально ставитись до формулювання й способу надання зворотного зв ’язку учням та їхнім батькам.
3) Здатність формувати спроможність у здобувачів освіти до самооцінювання і взаємооцІнювання результатів навчання
Це вміння педагога розвивати в учнів навичку здійснювати самооцінювання і взаємооцінювання результатів навчання.
У межах цієї компетеності вчитель має забезпечувати дотримання вимог щодо:
• комунікації: взаємодіяти з учнями, надавати рекомендації щодо здійснення само- і взаємооцінювання;
• відповідальності і автономії: відповідально ставитися до формування спроможності учнів до само- і взаємооцінювання, запобігати суб’єктивізації під час взаємооцінювання.
Трудова функція №5. Безперервний професійний розвиток
Для успішного виконання цієї трудової функції потрібні така професійна якість, як здатність до навчання впродовж життя. Вона включає такі складові:
• Здатність здійснювати власний професійний розвиток, надавати та отримувати підтримку від колег. Це вміння педагога визначати потреби та планувати особистий професійний розвиток, обирати суб’єкта освітньої діяльності й ресурси для професійного розвитку, брати участь у діяльності професійних спільнот та здійснювати рефлексію щодо педагогічної діяльності.
• Здатність до інноваційної діяльності. Це вміння педагога застосовувати наукові методи пізнання, використовувати інформацію щодо освітніх інновацій та інтегрувати інновації у власну педагогічну практику.
У межах цієї компетеності вчитель має забезпечувати дотримання вимог щодо:
• комунікації: взаємодіяти з колегами в професійних спільнотах з питань професійного розвитку;
• відповідальності і автономії: виявляти самостійність, професійність, академічну доброчесність, надання пріоритетності розвитку нових ідей або процесів у передових контекстах професійної діяльності.

3. Назви посад вчителів загальноосвітнього навчального закладу

Як правильно називати посади вчителів ЗНЗ ?

Національний класифікатор України ДК 003:2010 «Класифікатор професій», затверджений наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 № 327 (КП), передбачає професійну назву роботи «вчитель загальноосвітнього навчального закладу» з кодом КП 2320.
Словосполучення «загальноосвітнього навчального закладу» у професійній назві роботи «вчитель загальноосвітнього навчального закладу» уточнює місце роботи. До штатного розпису правильно вводити посаду «вчитель», або розширену назву, приміром, вчитель біології, вчитель математики, вчитель фізики, тощо.
У трудовій книжці назву закладу вказуємо перед записом про прийняття на роботу, відтак у графі 3 «Відомості про роботу» зазначаємо про прийняття - за правилами пункту 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці, Мінсоцзахисту, Мін’юсту від 29.07.1993 № 58.
Оскільки про те, що вчитель працює саме в закладі освіти, свідчить назва закладу, вказана в трудовій книжці, дублювати це в записі про прийняття не потрібно

ПРИКЛАД
записів до трудової книжки

Некоректно Коректно
Ліцей № 13 міста Рівне
Прийнята вчителем біології загальноосвітнього навчального закладу Ліцей №13 міста Рівне
Прийнята вчителем біології

СИТУАЦІЯ. Чи можна розширити назву посади «вчитель» додаванням предмета, який він викладає ?
Так, можна. Наприклад, вчитель історії, вчитель хімії, вчитель початкових класів.
Від професійної назви роботи «вчитель загальноосвітнього навчального закладу» з кодом 2320 за Національним класифікатором України ДК 003:2010 «Класифікатор професій», затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 № 327 (КП), утворюють назву посади «вчитель».
Назву професії можна розширити за потребою користувача термінами та словами, які уточнюють місце роботи, виконувані роботи, сферу діяльності за умови дотримання лаконічності викладення, якщо інше не передбачено у КП чи відповідних законодавчо-правових актах (прим. 2 додатка В до КП).
СИТУАЦІЯ. Як правильно назвати посаду вчитель біології чи вчитель із біології
Коректна назва - вчитель біології.
Назву посади для вчителя можна розширювати словами, які уточнюють виконувану роботу.
З огляду на правила правопису радимо називати посаду «вчитель біології».
Найчастіше прийменник з (та його варіації — із, зі, зо) кваліфікують як незмінне службове слово, що вказує на синтаксичне підпорядкування іменника іншим словам у реченні чи словосполученні. На жаль, нормативне використання прийменникових конструкцій - одна з найскладніших проблем культури мови. На упорядковану й чітку прийменникову систему ділової української мови особливо руйнівно діють скальковані прийменниково-відмінкові сполуки. Багато помилок у професійному мовленні виникає через невмотивоване вживання (невживання) прийменника з (зі, із, зо).
З огляду на правопис у словосполученнях, де можливі кілька варіантів поєднання, треба надавати перевагу безприйменниковим.
Конструкції з прийменником з (зі, із, зо) вживають часто в значеннях і відмінках, що суперечать нормативній українській літературній мові і характерні для суржикового мовлення. Такі помилки найчастіше трапляються у конструкціях на позначення:
• сфери діяльності;
• призначення;
• у відповідних назвах комісій, комітетів, установ, інститутів, конференцій тощо.

ПРИКЛАД
доцільного вживання безприйменникових конструкцій

Недоречно Доречно
вчитель із біології;
викладач з інформатики; вчитель біології;
викладач інформатики;

4. Посадова інструкція вчителя

Посадові (робочі) інструкції (далі - інструкції) - обов’язкові документи, що мають бути на кожному підприємстві. Їх розробляють для працівників усіх посад, передбачених штатним розписом.
КЗпП зобов’язує роботодавця проінструктувати працівника і визначити йому робоче місце перед початком роботи за укладеним трудовим договором. Роботодавець повинен роз’яснити працівнику його права і обов’язки, забезпечити необхідними для роботи засобами (ст. 29 КЗпП). Як це зробити? Скеровує інший нормативний акт: обов’язки, права та відповідальність працівників закріплюють в інструкціях (пп. а п. 4 Загальних положень розд. 1 Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників (ДКХП); пп. а п. 4 Загальних положень розд. 2 Довідника кваліфікаційних характеристик професій робітників (ДКХПР), уміщених до Вип. 1 «Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності» ДКХП, затвердженому наказом Мінпраці від 29.12.2004 № 336).
Роботодавця притягнуть до відповідальності за відсутність інструкцій. Адже суд кваліфікує це як порушення законодавства про працю.
Працівника, неознайомленого з інструкцією і звільненого за не проходження випробування, суд радше поновить на роботі. Аргументи працівника: при прийнятті на роботу йому не роз’яснили посадові обов’язки. Мовляв, ніхто не пояснив, що і як має робити
Звісно, інструкції розробляють не лише, аби уникнути штрафних санкцій. Відсутність інструкції потягне за собою проблеми при звільненні за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення (п. 3 ст. 40 КЗпП).

Посадова інструкція - це нормативний документ підприємства, який визначає завдання та обов’язки, права, відповідальність та кваліфікацію працівника у межах певного робочого місця або посади.
Правила діловодства передбачають єдиний підхід до побудови тексту як посадових, так і робочих інструкцій. Однак типової форми інструкції не існує, натомість є уніфікована. Її визначає Збірник уніфікованих форм організаційно-розпорядчих документів, схваленим протоколом Методичної комісії Держкомархівів від 20.06.2006 № 3 (далі - Збірник уніфікованих форм ОРД).
Обов’язкові реквізити посадової інструкції:
• назва підприємства;
• назва структурного підрозділу;
• назва виду документа — ПОСАДОВА ІНСТРУКЦІЯ;
• дата і номер;
• місце складання або видання (місцезнаходження підприємства).
• заголовок до тексту;
• гриф затвердження;
• текст;
• підпис;
• візи;
• відмітка про ознайомлення.
У правому куті першої сторінки посадової інструкції розташовують слово «Затверджую», підпис керівника про її затвердження, зазначають посаду, ініціали та прізвище керівника, а також дату затвердження.
Посадову інструкцію складають за уніфікованою формою. Вона передбачає, що у заголовку документа наводять назву посади в давальному відмінку.

Для повноцінного урегулювання трудових відносин, інструкція повинна містити такі тематичні розділи:
1. Загальні положення. Вказуються ключові відомості:
• посада особи;
• мета створення підрозділу;
• правове регулювання трудової діяльності працівника;
• організаційне підпорядкування тощо.
2. Завдання та обов’язки. У цьому підпункті слід чітко прописати конкретні завдання, що ставляться перед виконавцем, та особливості його роботи. Можна прописати показники або нормативи, за якими буде оцінюватись ефективність та результативність виробничої діяльності працівника.
3. Права. У цьому розділі визначається обсяг власних та делегованих прав, якими наділяється працівник, а також перелік питань, вирішення яких здійснюється працівником на власний розсуд.
4. Відповідальність. Розділ, в якому роботодавець визначає ступінь відповідальності та прописує санкції, що можуть накладатися на працівника у випадку недотримання останнім трудового розпорядку або неналежного виконання ним посадових обов’язків.
5. Розділ «Повинен знати». У цій частині інструкції доцільно визначити вимоги щодо знання працівником законодавчих актів і локальних документів компанії, які мають безпосередній вплив на його трудову діяльність.
6. Кваліфікаційні вимоги. Визначаються мінімальні стандарти, знання та вміння, якими повинен володіти працівник для успішного виконання своїх функціональних обов’язків.
7. Структурні взаємовідносини. Містить перелік службових взаємозв’язків робітника з колегами та іншими підрозділами компанії, налагодження яких є необхідним для досягнення виробничих результатів. У цьому розділі прописується:
• порядок взаємодії між підрозділами;
• терміни одержання та надання інформації;
• процедури погодження та затвердження документів.
Внесення змін до посадових інструкцій
Нормативні акти не зобов’язують роботодавця переглядати інструкції. Однак інструкції діють тривалий час і є інструментом організації праці. Тому доцільно періодично їх переглядати.
Необхідність переглядати чи вносити зміни до інструкцій може бути обумовлена такими причинами:
• зміна найменування підприємства чи структурного підрозділу;
• зміна організаційної структури;
• зміна штатного розпису;
• зміна положення про структурний підрозділ (зміна завдань структурного підрозділу);
• зміна чи доповнення обов’язків працівника, поява нових видів роботи, що призводять до перерозподілу посадових обов’язків у зв’язку зі зміною в організації виробництва та праці.
• зміна професійних стандартів .

Зміни та доповнення до посадових інструкцій вносять на підставі наказу роботодавця.
Внесення змін до посадової інструкції відбувається за таким алгоритмом:
1. Особа, уповноважена пропонувати зміни до інструкції, подає письмові пропозиції керівнику . Він оцінює їх доцільність, висловлює свою думку як керівник, за необхідності організує розроблення і погодження змін.
2. Керівник визначає, чи призведуть зміни в інструкції до зміни обов’язків і трудової функції працівника, тобто, чи призведе це до зміни істотних умов праці.
3. Якщо зміни до інструкції спричинені змінами в організації виробництва і праці, що призвело до зміни істотних умов праці, попередьте працівника за два місяці (ч. 3 ст. 32 КЗпП). (У воєнний час попередити за день до введення змін).
3.1. Письмово повідомте працівника про майбутні зміни (уточнення) в інструкції. До повідомлення додайте проєкт нової інструкції. Повідомлення готуйте у двох примірниках: один - працівнику, другий залишиться в працівника який веде кадрову документацію.
3.2. На примірнику яка залишається в працівника відповідального за ведення кадрової роботи працівник після ознайомлення з проєктом майбутньої інструкції фіксує згоду чи незгоду продовжувати роботу з новими обов’язками.
3.2.1. Якщо працівник незгоден продовжувати роботу в нових умовах, може бути припинення дії трудового договору за пунктом 6 статті 36 КЗпП з виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку (ст. 44 КЗпП).
3.2.2. Якщо працівник погоджується зі зміною обов’язків, готується наказ. Згоду працівника вкажіть як підставу для видання наказу. Наказ зареєструйте у Журналі реєстрації наказів з основної діяльності. Відтак нова інструкція вводиться в дію.
4. Не попереджайте працівника за два місяці, ( в воєнний час за один день) але отримайте від нього згоду, якщо йдеться про уточнення завдань та обов’язків, оновлення переліку нормативних документів, якими працівник має керуватися в роботі, деталізацію узагальнених завдань, при цьому самі завдання та обов’язки не змінюються.
4.1. Уточнення інструкцій теж документують наказом.
У розділі «Загальні положення» посадової інструкції містяться основні дані щодо конкретної посади, і, звичайно, вони не можуть бути типовими для вчителів різних предметів.
Водночас, наприклад, окремі трудові функції розділу «Завдання та обов’язки» є типовими для усіх вчителів :
• організовує та планує освітній процес;
• забезпечує виконання навчальних програм;
• забезпечує освітній процес, соціалізацію учнів;
• аналізує результати засвоєння учнями навчального матеріалу тощо.
Необхідно при зазначені трудових функцій зазначати трудові функції визначені професійним стандартом «Вчитель закладу загальної середньої освіти» затвердженого наказом МОН № 1225 від 29 серпня 2024 р.
Це стосується також розділів посадової інструкції «Права», «Відповідальність», «Взаємовідносини (зв’язки) за посадою» та у певній мірі «Повинен знати», які формально можна узагальнити.
СИТУАЦІЯ. Скільки має бути посадових інструкцій, якщо посаду обіймають кілька працівників
Одна.
Якщо штатним розписом передбачено кілька штатних одиниць за посадою, то розробляють одну посадову інструкцію на посаду.
Усіх працівників, що приймаєте на роботу, ознайомлюйте з однією посадовою інструкцією, але кожному працівнику надавайте копію інструкції.

СИТУАЦІЯ. Чи можна розробити одну посадову інструкцію для вчителів із різних предметів
Одну посадову інструкцію можна розробляти для вчителів однієї предметної дисципліни.
СИТУАЦІЯ. Чи вказувати у посадовій інструкції прізвище, ім’я, по батькові працівника
Ані в посадових, ані в робочих інструкціях ніколи не зазначайте прізвище, ім’я, по-батькові працівника у шапці інструкції. Тож у разі звільнення з посади одного працівника та призначення на неї іншого не буде потреби розробляти і затверджувати нову посадову (робочу) інструкцію.
Форма посадової (робочої) інструкції, визначена Збірником уніфікованих форм організаційно-розпорядчих документів, схваленим протоколом Методичної комісії Держкомархівів від 20.06.2006 № 3, не передбачає вказувати особисті дані працівника, однак не забувайте ознайомлювати з нею працівника.