Зайшовши до Великоомелянського навчально-виховного комплексу, ви будете приємно вражені тим, як виглядає сучасна школа.
Просторі, яскраві та світлі коридори, пройшовши якими дитина на кожному кроці відкриває для себе щось нове. Стіни та підлога розмальовані пізнавальними та цікавими іграми, висловами й малюнками. Окрім того, увесь вільний простір облаштований для відпочинку дітей. Для наймолодших тут є ігровий та розвивальний простір, для найстарших, – місце релаксації. Навчальні класи, особливо початкової ланки, це як окремий світ дивовижної країни знань: яскраві, цікаві та комфортні, а кожен елемент побудований таким чином, аби діти були максимально зацікавлені в навчальному процесі. А головне, в усьому відчутна любов до дітей, учителів та школи.
Керує цією чудовою школою Ірина Літвінчук.
З пані Іриною ми зустрілися першого дня осінніх канікул, але, не зважаючи на це вона була вся у справах. Робота не полишала мою співрозмовницю ні на хвилину. Як виявилося, незабаром вона разом із колективом прийматимуть у школі районний етап конкурсу «Учитель року». Тому і під час канікул у школі вирує життя. Саме у такій робочій атмосфері, як найкраще було розпитати пані Ірину про її педагогічний досвід та враження від першого року на посаді директора.
Директорка Великоомелянського НВК Ірина Літвінчук про те, що у майбутньому стане педагогом була впевнена ще зі шкільної парти. Надихнула її на цей професійний вибір учителька української мови та директорка Рівненській ЗОШ № 9 Раїса Гаврилюк. Як розповіла пані Ірини для класу Раїса Борисівна була як друга мама – її уроки завжди були надзвичайно цікавими. Та найважливіше, що добре пам’ятає Ірина Григорівна, як їхня вчителька завжди навчала висловлювати свою думку. До слова, освітня програма, за якою навчалася у школі Ірина Григорівна, певною мірою була експериментальною. Зокрема у першою класі вона з однокласниками освоїли навчальну програму за два роки. Тому у школі вони були наймолодшими випускниками.
До своєї мрії пані Ірина йшла впевнено та наполегливо. Закінчивши школу, вона вступила в Рівненський державний гуманітарний університет, який закінчила з відзнакою. У виші здобула спеціальність учителя української мови та літератури, зарубіжної літератури й практичного психолога в закладах освіти. Професійну діяльність розпочала в Олександрійській ЗОШ на посаді соціального педагога. Також працювала заступницею директора з навчально-виховної роботи в Обарівській ЗОШ. Тепер Ірина Григорівна, маючи п’ятнадцять років педагогічного досвіду, рік тому стала директоркою Великоомелянського НВК. Наразі вона очолює заклад, у якому навчається 367 учнів та працює 43 учителя й 15 працівників технічного персоналу.
Ірино Григорівно, розкажіть, чи важко бути керівником навчального закладу?
Робота директора – це надзвичайно відповідально, і якщо комусь здається, що це лише посада – той точно не до кінця розуміє значення керівника у закладі. Сьогодні директор має стати лідером, який не боїться вести за собою всіх учасників навчального процесу. Він менеджер, помічник та активний учасник освітнього процесу. Адже якщо ти хочеш, аби навчальний заклад був успішним, комфортним та безпечним, ним треба жити. Окрім того, у роботі важливо мати достатньо ресурсу і не боятися реалізовувати не лише свої ідеї, а й педагогічного колективу, учнів та батьків. Будь-які питання, що виникають у нашому НВК, ми вирішуємо спільно. Загалом, якщо виникає ідея чи проблема, усі учасники освітнього процесу мають можливість висловити й аргументувати свою позицію. Цим ми вчимося відстоювати свою думку й заодно отримуємо гарний кейс ухвалення рішень. І аналізуючи минулий рік, можу з упевненістю сказати, що така формула гарно працює. Наші учні та вчителі дуже активні та ініціативні.
Чи було складно влитися у колектив?
У колективі Великоомелянського НВК я була новою людиною як педагог, але я не була новим учасником життя школи, адже мої діти тут навчаються. Тому як мама я цікавилася НВК, навчанням доньки та брала активну участь у житті школи. Звісно, бути керівником – це зовсім інша річ. Мені пощастило, що наш колектив надзвичайно компетентний та творчий, а школа має гарний рейтинг і репутацію не лише у Рівненському районі, а й області. Тому для мене найбільшим острахом було не підвести, та обрати правильний шлях розвитку, щоб і надалі підвищувати набуті роками показники. Загалом, можу сказати, що період адаптації у колективі минув досить швидко. Особливу підтримку та відчуття себе частиною педагогічного, учнівського та батьківського колективу, відчула під час шкільного заходу до Дня вчителя. Сьогодні ми – одна сім’я, в якій підтримують та піклуються один про одного. У нас немає ніяких таємниць чи недомовок, а якщо виникають якісь питання, то намагаємося вирішити їх разом. Надзвичайно ціную, що мої колеги відкритті – ніхто не соромиться, завжди запитує радиться і дає поради. Ми навіть створили у вайбері спільноту, у якій практично цілодобово можемо обговорювати робочі питання. Це дуже зручно, адже ми завжди на зв’язку.
Яких методів Ви дотримуєтеся у роботі керівника навчального закладу?
Наші стосунки з колегами побудовані на демократії. У своїй роботі я дотримуюся концепції Нової української школи про надання вчителям автономії. Зокрема, я вважаю, що педагог має право будувати свої уроки так, як він уважає за потрібне. Переконана, що вчителю не можна нав’язувати той чи той метод чи прийом. Але водночас, якщо колега має аргументувати, чому саме цей метод або прийом є найбільш доцільним у вивчені теми. Цікаво, що у нашій школі більше поширена практика, коли вчителі самі мене запрошують на свої уроки, аби продемонструвати свої методи. Окрім того, таке налагодження співпраці в колективі зробило й більш відкритими наших учнів. Двері мого кабінету практично не зачинаються. Діти без жодних вагань звертаються до мене, діляться проблемами, висловлюють свої ідеї та разом шукають шляхи їх реалізації. Організовувати саме таку атмосферу у колективі мені допомагає мій досвід. Я можу провідчути усі тонкощі шкільного життя, поглянувши на нього очима усіх його учасників, адже свого часу сама була ученицею, зараз я мама школярів, я учитель і тепер керівник. Щоразу ухвалюючи рішення, я намагаюся стати на місце того, кого це рішення стосується.
Аналізуючи попередній рік роботи, про які зміни у школі Ви вже можете говорити?
В усіх напрямках нашої роботи ми намагаємося впроваджувати основні принципи Нової української школи. Найперше це стосується освітнього середовища, яке в нас відповідає принципам НУШ у пілотних класах, в яких апробовуємо новий держаний стандарт початкової освіти. Але ці принципи діють не лише в 1 – 2 класах, які вже навчаються за НУШ, а й у 4- х класах, а також у середній та старшій ланці. Це освітнє середовище – не просто красиво оформлені класи та коридори – це простір, який мотивує, навчає та виховує.
Також, відповідно рекомендацій Міністерства освіти України, внутрішні санвузли, які були у нас застарілого типу, ми реконструювали, розділивши площу на індивідуальні кабінки. Окрім того, минулого року ми завершили будівництво футбольного мініполя зі штучним покриттям.
Ще важливим напрямком роботи було утеплення приміщення школи. Це завдання було для мене пріоритетним із перших днів на посаді. Наразі ми розпочали процес утеплення й, найперше, тієї частини приміщень, де навчаються діти. Відповідно, провівши ці роботи, також уже естетично оформлюємо фасад школи. Загалом цей процес розрахований на декілька років, адже утеплення потребує величезних коштів, тому робитимемо це у декілька етапів.
Що стосується шкільного життя, ми впровадили нову систему харчування за методикою кухаря Євгена Клопотенка. Зокрема, тепер у нашій їдальні діти можуть посмакувати пастою Болоньєзе, чахохбілі з куркою, фруктовим пловом, нагетсами, паельєю та іншими стравами з книги кухаря-реформатора шкільного харчування. Можу сказати, що за рік у нас зросла кількість дітей, які харчуються у шкільній їдальні з 220 до 300. Із важливих досягнень ще виокремлю, що до кінця грудня у нас буде шкільний автобус, який вирішить проблему довезення дітей. Більше того, власний транспорт дасть можливість возити наших учнів на різноманітні конкурси, змагання чи олімпіади, адже вони завжди активні учасники й призери. За підтримку та допомогу у реалізації усіх наших позитивних змін ми щиро вдячні відділу освіти Рівненської районної державної адміністрації, нашій сільській і районній раді та колишнім депутатам. Щодо фізичного та духовного розвиту, то у нашій школі уже два роки діє Пласт.
14 жовтня пластуни відзначали свій ювілей роботи в нашому закладі. 2017 року пластова домівка була створена на базі кабінету медсестри. Уже восени 2018 року виникла потреба створення окремого приміщення, де могли б працювати пластуни. Для цього ми організували вільний простір збудувавши окремий кабінет. Також, аби нашим учням було цікаво та комфортно ми внесли певні зміни у наш освітній простір. Зокрема, разом із учнями, батьками та учителями розмалювали стіни та підлогу внутрішніх приміщень яскравими та пізнавальними малюнками. Для прикладу, діти, навіть просто гуляючи коридором, будучи у класі або піднімаючись сходинками, можуть повторювати правила української мови, формули математики, вчити нові слова англійською та німецькою, розглядати карту світу, зоряне небо та багато іншого.
Поділіться Вашим життєвим кредо?
У своїй роботі я послуговуюся гаслом, що немає такої ситуації, з якої не можна знайти виходу чи рішення. Вважаю, що ніколи не можна зупинятися, адже життя – це рух. Тому постійно потрібно йти вперед, розвиватися, навчатися та відкривати щось нове.
Інна СОБКО
