Чи часто ви зустрічали таке, щоб через 13 років колишнього керівника установи, під керівництвом якого працювали майже десятиріччя, щиро і радо зустрічали та запрошували на чай? Впевнена, що не всі керівники і підлеглі дадуть позитивну відповідь.
А от колективу управління освіти Рівненського міськвиконкому повезло. Ми мали такого керівника, коли освітянську галузь міста очолював заслужений працівник освіти України Віталій Георгійович Новак.
У чому ж секрет такого ставлення до нього? Чим він заслужив повагу і шану до себе через багато років? Хай про це, в першу чергу, скажуть ті, хто добре знав його, з ким не раз перетиналися їхні життєві стежини…
« Кажуть:«Майбутнє дитини – в руках вчителя, в його золотім серці». Саме такого вчителя я зустріла у початковій Тучинській школі-інтернаті Гощанського району. Молодий, енергійний, веселий і творчий, Віталій Георгійович відразу ж завоював серця своїх вихованців. Для дітей, які не мали достатньо батьківського піклування, він дарував тепло свого серця, любов і ласку. Водночас був вимогливим і справедливим до наших дитячих витівок». Так про свого вихователя згадує Єфімчук Марія Олександрівна, тепер директор ДЗО №11. На деякий час життєві шляхи Марійки та улюбленого вчителя розійшлися. Але у 80-ті роки Марія Олександрівна стала членом педагогічного колективу Садівської восьмирічки, яку очолював Новак В. Г. Саме там, за спогадами колишньої молодої колеги, Віталій Георгійович «зіткав мій освітянський шлях з добра, щирості, мудрості і знань. І тепер, приймаючи управлінські рішення, втілюючи задумане, я неодноразово звіряю їх з настановами та досвідом свого Великого вчителя».
П’ять знакових перетинів доріг було і у житті Наталії Володимирівни Волошиної.
«Я щаслива і пишаюся тим, що доля декілька разів дозволила мені йти однією професійною стежиною з Віталієм Георгійовичем Новаком». Познайомилися вони у 1979 році, коли випускниця Рівненського педінституту отримала направлення на роботу у Тучинську школу- інтернат на посаду педагога-організатора позакласної та позашкільної роботи, яку перед нею обіймав Новак В. Г. Він був переведений директором середньої школи у селі Садове. Вдруге перетнулися їхні життєві шляхи у Рівненському інституті підвищення кваліфікації вчителів (нині РОІППО) у 1984 році, де Віталій Георгійович працював у кабінеті початкового навчання, а пані Наталя методистом з виховної роботи. Тогочасний колектив інституту був високопрофесійним, досвідченим, дружним. «Спілкування з Віталієм Георгійовичем, - продовжує згадувати Наталія Володимирівна, - завжди збагачувало, адже він – людина знаюча, творча, комунікабельна... На початку 90-их років його перевели на посаду заступника начальника обласного управління освіти. Туди ж у 1993 році була переведена і я у відділ кадрів. Управлінська діяльність Віталія Георгійовича на цій посаді ще більше показала його інтелектуальний потенціал, творчий підхід до вирішення справ, людяність і скромність. Наступна наша професійна зустріч відбулася 1998 року у ЗОШ № 12, яку очолював Віталій Георгійович, а я була вчителем математики, а пізніше – заступником директора школи…» Коли Наталя Волошина перейшла працювати у Рівненський міський методичний кабінет, пан Новак очолював управління освіти. «Пригадую, що здивувало мене найбільше у колективі, очолюваному Віталієм Георгійовичем, - це відкритість і колегіальність, можливість неофіційного спілкування при періодичному відвідуванні керівником всіх робочих кабінетів управлінців, методистів, бухгалтерів… Ще одна цінна риса Віталія Георгійовича - він ніколи не забуває друзів і добрих знайомих і в радості, і в горі, завжди зателефонує або відвідає».
Двічі перетиналися професійні стежки Віталія Георгійовича і Любові Володимирівни Гуменюк: у ЗОШ № 12 та управлінні освіти. «У моєму учительському житті він завжди асоціювався з учителем учителів: методист інституту підвищення кваліфікації вчителів, перевіряючий обласного управління освіти, директор школи, начальник управління освіти. На всіх рівнях працювати з ним було нелегко, але цікаво і результативно. Тому що він пройшов майже усі щаблі освітянського сходження і досконало знав управлінську діяльність. На моє запитання, якою він бачить виховну роботу у школі, Віталій Георгійович відповів, щоб кожен із трьох тисяч учнів знав, що він робить зі свого духовного зростання щодня. В управлінні освіти планка вимог була ще вищою. В роботі панувала творчість, видумка, передові ідеї: музей історії освіти Рівного та музеї шкіл, проєкти «Вулиці дитинства» та «Освітянський рушник», паради випускників, наукова співпраця з вишами, Академією Пе дагогічних Наук, уроки християнської етики, які проводили рівненські вчителі у Харкові, Сумах, Охтирці, акція «Схід і захід разом», табори української мови для дітей з Охтирки, Білорусі, участь у заходах руху «Педагоги за мир та взаєморозуміння»… Віталій Георгійович умів підтримувати учительський адреналін і завжди вимагав досягати вершин, а його активна життєва позиція, прагнення бути в гущі подій, повага до українських і сімейних традицій та опора на новаторство передавалися іншим, як невичерпне джерело творчості та натхнення».
Про співпрацю з начальником управління освіти згадує головний бухгалтер Галина Трифонівна Ярмольчук: «Віталій Георгійович був ще і фінансистом, економістом, плановиком, шукаючи разом з нами шляхи вирішення матеріально-технічного забезпечення закладів освіти у непрості часи. Це йому вдавалося не гірше, ніж професіоналам. Допомагав багаторічний управлінський досвід на різних посадах. Улюблене звертання до бухгалтерів-жінок «дівчата» звучало і у професійні свята, і в дні державних та релігійних торжеств, і в дні народження. Адже він знав ім’я кожної працівниці. Може тому, і з його подачі син Сашко обрав собі дружину з нашого дружнього бухгалтерського колективу».
Вікторія Лагодюк, яка двічі крокувала освітянськими стежками з Новаком В.Г. як заступник директора і як директор школи, згадує про нього як про «вимогливого керівника, який чітко розумів необхідність забезпечення умов для якісної освіти та мав чітку стратегію розвитку школи. У навчальному закладі було запроваджено проведення родинних свят для учнівського та батьківського колективів. Віталій Георгійович започаткував роботу піклувальної ради. У школі відчувалася тепла, родинна атмосфера, де дитячі потреби були першочерговими. Я б сказала, що вже тоді було закладено підґрунтя для демократизації освітнього процесу через чітке усвідомлення відповідальності. Сьогодні цей принцип є основним у європейському суспільстві».
Раїса Борисівна Гаврилюк, напевне, більше за всіх колишніх керівників закладів освіти працювала з Віталієм Георгійовичем, знаючи його на всіх керівних посадах в освіті Рівненщини. «Новак – професіонал високого ґатунку, людина великого серця і щедрої душі. Глибоко вникав у проблеми не тільки освіти міста, але і кожного освітянина зокрема. Його робочий день не обмежувався рамками «від і до». І тому, якщо потрібно було порадитися у вирішенні якоїсь проблеми, можна було не вагаючись йти в управління освіти о 7.15. Будьте певні: начальник уже працює. Віталій Георгійович – людина невичерпної енергії, всюди встигав. Відвідував заклади освіти, семінари, тренінги, які організовував методичний кабінет. Ініціював зустрічі з освітянами різних куточків України, їздив на виїзні семінари сам. А ще був активним учасником директорського клубу «33 стільці».
Освітянські стежини Світлани Кирилівни Богатирчук- Кривко та Віталія Георгійовича Новака перетнулися тоді, коли юній випускниці педвузу уже досвідчений педагог рецензував дипломну роботу. Вже тоді стало зрозуміло, що у них багато спільного у питаннях розвитку освітньої галузі. Світлана Кирилівна пригадує: «Коли мені запропонували піти заступником міського голови Віктора Чайки, своїм наступником я назвала Віталія Георгійовича. І не помилилася! Бо мав досвід методиста, інспектора, директора найбільшої школи області, що досить важливо! Співпрацювали плідно, продовжуючи реформування галузі, яку у ті часи оцінювали як «столичний меридіан освіти Рівного».
Колись директорка школи №8 Ніна Назарук присвятила Віталію Георгійовича ціле есе. Ось рядки з нього. «Він запалюється сам і вміє розбудити інших. Прагне жартувати тоді, коли проблем «аж зашкалює», намагається вникнути у суть питання аж до самісінького дна… Дивиться на школярську юнь очима люблячого дідуся…Йому «болить школа»…За цим всім – неспокійна душа і вперте бажання залишити свій слід на вічній освітянській стежці».
Коли готувався цей допис, інтерв’ю про Віталія Новака дав Андрій Мазур, начальник відділу управління ДСЯО у Рівненській області. З листопада Андрій Володимирович призначений начальником управління освіти виконавчого комітету Рівненської міської ради. І це є ще одним підтвердженням того, що Віталій Георгійович умів працювати з кадрами. Професійні шляхи цих освітян перетнулися у школі №12, де директор запропонував молодому вчителю стати його заступником, а пізніше, будучи начальником управління, запросив працювати разом. Андрій Володимирович успішно очолював організаційно-інспекторський відділ. «Ще Василь Сухомлинський зазначав, що «людина повинна уподібнюватися не застояному зарослому озеру, а стати схожою на швидку ріку». Саме таким керівником був В. Г. Новак. Ніколи не лукавив, йшов до людей з відкритою душею. Так вчив і нас, молодих управлінців. Вважав, що потрібно дотримуватися принципу об’єктивізму, бути не доброю людиною, а справедливою. Вчив до усіх ставитися з розумінням. Наголошував на тому, що аби здобути авторитет, треба багато уміти і все знати. Шляхи вирішення проблем треба шукати безболісні, діяти так, щоб нікого не образити. І тоді результати будуть високими. Саме на таких принципах роботи Віталія Георгійовича і вчилися ми, молодше покоління».
Дев’ять освітян, професійні дороги яких перетиналися не раз з Віталієм Георгійовичем, поділилися своїми спогадами. Впевнена, що склалася цілісна картина про нього, як про педагога і людину. Скажете, що занадто ідеальна. Ні, він звичайна людина з притаманними їй індивідуальними рисами. Десь помилявся, міняв свої рішення, бував як занадто вимогливим, так і поблажливим. Міг вийти на сцену і розпочати конференцію молитвою за Україну, а міг веселитися у масці на новорічному засіданні директорського клубу «33 стільці». Міг першим затягнути у поїздці українську пісню і разом з молодими колегами підняти штандарт освіти Рівного на Говерлу…Він був і є різним, як природа за вікном, але у природи немає поганої погоди…
Сьогодні Віталій Георгійович Новак закінчує святкувати свій день народження( друзі це зрозуміють). Многоблаголіття вам, дорогий наш колего!
