Новини з регіонів

РІВНЕНСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

ПРОФСПІЛКИ ПРАЦІВНИКІВ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ


33028, м. Рівне, проспект Миру, 7-А
E-mail: rivneorp@icc.rv.ua

Дев’ятирічний Данило Моісеєв з серпня шиє торби, аби допомагати ЗСУ. Невеликі залишки від штор у його руках перетворюються не лише на корисні в господарстві торби, а й на реальну допомогу захисникам.

Данило вже отримав з продажу торбинок орієнтовно 25 тис грн. За ці гроші він купував захисникам шкарпетки, гумаки, термоси. Нині зосередився на солодощах, каві та чаї. Зупинятись не планує. Днями виготовив ще 53 торбинки, пише Репортер.

Данило шиє торби з серпня

“Якщо вже шиєш, то роби щось нормальне”

Любов до шиття прищепила Данилові бабуся. Саме вона з п’ятирічного віку познайомила його зі швейною машинкою. Спершу просто дозволяла бавитися кнопками на машинці, а потім і навчила основ. Коли у серпні минулого року Данило захотів пошити собі торбинку, бабуся проінструктувала його, допомогла й процес Данилові сподобався. 

Підійшла бабуся, запитала, що саме я шию. Сказала, якщо вже шиєш, то роби щось нормальне, і показала як це робити правильно. Я спробував і мені вдалося, – розповідає Данило. – Першу торбинку віддав татові, але за неї гроші він мені ще досі не віддав. Бабуся подала ідею шити торбинки, а я подав ідею, що їх можна продавати та збирати гроші на Збройні сили.

В усьому хлопцю допомагають мама і бабуся. Мама поширює час від часу інформацію в соцмережах, а бабуся організовує процес.

Я б сама це не придумала. Коли свекруха кинула мені відео з Данилом і написала, що він буде тепер шити торбинки для ЗСУ, мене аж гордість перейняла. Він говорив, що воїни нас захищають, він може ходити до школи, спати у своєму ліжку. І він це сильно цінує, – каже мама Галина Моісеєва.

Шити торбинки Данило приходить до бабусі додому. Використовують для цього залишки від пошиття штор. Перший час на справу йшли бабусині запаси. Переважно обрізки тюлевої тканини. Тепер матеріалом допомагають і магазини.

Данило Моісєв з мамою показують торби

Бабуся почала брати обрізки тканин з магазинів, які продають тканини для штор. Вони віддають шматки безплатно. Одного разу, коли до магазину прийшла я, то мені дали безплатно лише частину. Але коли я показала їй сюжет про Данила, то вона ще й безкоштовно додала. Оці всі торбинки – це мали бути фіранки, від яких залишилися малі частинки, – розповідає Галина Моісеєва. 

Данило дістає торби й розкладає на столі. Вони різних розмірів й різного дизайну: є простіші, а є й вишукані – мереживні. І розмір і дизайн залежить від обрізків, які отримують Данило з бабусею.

Що туди складати, я не вирішую. В мене є лише дві, і я в них складаю спортивні речі для школи, – каже Данило.

Продуктивний тандем

Спочатку Данило все шив сам. Тепер через зайнятість Данила у школі бабуся взялася допомагати. Вона оверлоком зшиває торбинку з боків, а Данило обробляє потім верхній край і протягує стрічку-зав’язку: синю або жовту, аби торбинки були ще й патріотичними. З відключенням світла виникли на певний час проблеми, бо швейна машинка – на електриці. Тепер у бабусі є акумулятор, тож від відключень вони вже не залежать. 

У них з бабусею хороший тандем, бо вона добре вміє його мотивувати.  Коли він втрачає ініціативу, вона його підбадьорює і він далі робить. Має на нього особливий вплив, у мене так не виходить, – говорить Галина.

Каже, сама торбинками користується часто, бо це справді зручно. Коли після походу в магазин написала пост у Facebook про торбинки Данила, одразу ж з’явилося багато замовлень. А зараз ще й поліетиленові пакети взагалі заборонили.

За цей час торби Данила купували люди із Коломиї, Калуша, Запоріжжя, Києва, Чернігова.

Данило шиє торби і купує захисникам шкарпетки
Шиючи торби Данило зміг тричі передати такі пакунки із шкарпетками для захисників

Наші торбинки є також в Канаді, Америці, Польщі, Чехії. Волонтери беруть їх у Данила, аби продати на ярмарку й одразу за ті гроші щось купують. А ще в нас є знайома волонтерка – моя кума Галя Муха. Вона тримає контакт з хлопцями, питає, що їм треба. Треба устілки – купуємо устілки, треба  гумаки, термоси – купуємо гумаки і термоси. Ще на бензин давали. Тепер шоколад купуємо, – розповідає Галина.

Останнього разу купили близько 300 шоколадок, каву, чай, печиво. Данило вибирає захисникам такий шоколад, який любить сам. Каже, стільки солодощів вдома ще в житті не бачив. 

Данило обирає захисникам такі солодощі, які любить сам

Хлопці дуже тішаться солодкому. Галя Муха додає все в посилки знайомих волонтерів. І так вони розходяться в різні напрямки, – розказує мама хлопця. – На Різдво ходили колядувати ще з трьома дітками. І 15% від коляди теж витратили на шоколад – Данила хресний їхав якраз тепер на передову, десь під Бахмут. Купили йому каву та солодощі. І коли Галя розповідає, що це від хлопчика, який шиє торбинки, це теж гріє душу.

Данило Моісеєв шиє торби, аби допомогти ЗСУ

Вогонь волонтерства

За такий внесок Данила в перемогу на Миколая його з мамою запросили до Києва на зустріч з міністром внутрішніх справ. Це була така подяка від МВС дітям, які допомагають ЗСУ та поліції в час війни.

На зустрічі було кілька десятків дітей. Участі Данила посприяли поліцейська Олександра Бабецька та волонтерка Тетяна Фреїшин. Я боялася їхати, бо тоді в Києві якраз багато було дронних атак, а от Данило був налаштований рішуче. Вже на вокзалі трохи плакав, але вирішив їхати, – розповідає Галина.

За два дні у Києві відвідали пожежну частину, академію внутрішніх справ, поліцейський відділок і міністерство. Вночі пережили дві тривоги.

Ми були на 13 поверсі. То було страшно. Через 5 хв після першої тривоги була друга. А в день вже було не так страшно. А потім в кінці дня ми ще були на виставі на дитячій залізниці, – згадує Данило.

Волонтери передали Дані записку з подякою за його працю

На зустрічі з міністром та запрошеними співаками роздавав свої торби – міністру, Велбою, Анні Трінчер, Тіні Кароль. Познайомився і з іншими дітьми: з Тимуром з Маріуполя, який грає в шахи на вулиці, Сергієм з Чернігова, який співом зібрав 700 тис. грн.

Це щось нереальне. Сергій і машини купував, і Притулі гроші передавав. Вісім років хлопчикові, – говорить Галина. – Були дітки, які співають, танцюють, сітки плетуть, які витягали з розбомблених хат своїх братиків та сестричок. Реально круті, класні діти. І приблизно одного віку. Ця поїздка стала для нас з Данилом великим мотиватором, бо треба горіти, аби таке щось робити. І цей вогонь потрібно підживлювати.

Авторка: Ольга Суровська