Сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.

Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Так, відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.1993 р. № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» відпустка на роботі за сумісництвом надається одночасно з відпусткою за основним місцем роботи.

Зазначена вище постанова поширюється на працівників-сумісників державних підприємств, установ, організацій.

Враховуючи, що ця постанова прийнята ще до прийняття Закону України «Про відпустки» та неповністю узгоджується із цим Законом, тому при вирішенні питань надання відпусток має застосовуватися норми Закону, який має вищу юридичну силу.

Відповідно до ч. 7 ст. 10 Закону України «Про відпустки» та ч. 1 ст. 79 Кодексу законів про працю України щорічна відпустка повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на даному підприємстві за бажанням працівника може надаватися сумісникам.

Керівним, педагогічним, науковим, науково-педагогічним працівникам, спеціалістам навчальних закладів щорічні відпустки повної тривалості у перший та наступні робочі роки надаються у період літніх канікул незалежно від часу прийняття їх на роботу (ч. 14 ст. 10 Закону).

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.1997 № 346 визначено, що керівним, педагогічним, науковим і науково-педагогічним працівникам закладів освіти та навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів щорічна основна відпустка повної тривалості, визначеної в додатку до цього Порядку, у перший та наступні роки надається у період літніх канікул незалежно від часу прийняття їх на роботу.

Разом з тим, вирішальним для одночасного надання відпустки за основним місцем роботи та за сумісництвом є бажання працівника.

Тому, використання відпустки за основним місцем та за сумісництвом є правом працівника, а не обов'язком.

Законодавство не містить вимог стосовно того, що працівник – сумісник зобов’язаний брати відпустку за місцем роботи за сумісництвом одночасно з відпусткою за основним місцем роботи. Тобто, він може піти у відпустку за основним місцем роботи та продовжувати працювати за сумісництвом. Або, навпаки, взяти відпустку за місцем роботи за сумісництвом незалежно від часу відпустки за основною посадою.

Враховуючи викладене, вважаємо правомірним надання працівникові відпустки за сумісництвом в період, коли він працює дистанційно за основним місцем роботи.