Місила паску, колись, бабуся,

хрестила тісто в великій мисці.

А я сопіла :" І я навчуся,

колись, як буду на твому місці..."

В білéнькій хустці. Ошатно вбрана.

Німа та строга. Лиш "Отче наш "...

І кухня чиста, ще ледь заспана,

ховала з ночі мисòк тираж.

І пахло раєм в старій хатині.

Молочні ріки збігали вниз,

крутились в денці, як в'юн по глині,

мов промінь світла між білих риз.

Жовтки, як сонце посеред ночі,

злітались вкупку. Цукрився світ.

Місилось тісто, що бýло мочі

і спав клубочком край печі кіт.

Той дух ванілі, медів, цитрини

шугав край носа. Усіх дражнив.

Лягали поруч легкі хмарини

із борошèнця. То диво з див...

Сопіло тісто в святковій мисці.

Бабуся тàкож. І я. Удвох.

Сходила паска, як день -- врочисто.

І десь у небі всміхався Бог..

Людмила Галінська