Та невидима радіація

І донині у жилах пече.

Хоч цвіте і калина й акація.

І хоч кров по аорті тече.

І зелена весна поміж вербами

Розсіває гіркий молочай,

Але пам"ять засіла між ребрами.

Просить боляче - не забувай.

Сива пам"ять сховалась у квіточці.

У барвінку, плющі. В чебреці.

Вона в тому забутому літечці

І на синій, далекій ріці.

Вона в дітках, що спали в колисочці.

В чорноземі, в гарячих пісках.

Сива пам"ять у глиняній мисочці

І на бабиних хворих руках.

То чорнобиль. Полин біля плотика.

То гірке і повітря й вода.

То печаль для вербового котика

І соснини, що стала руда.

То Полісся без плуга і коника.

То покинута хата і віз.

І звисає, як тінь із ослоника,

Посивілий, сумний верболіз...

Не згоріло тоді, так допалимо.

Не доплакало, буде ридать.

Перед всесвітом далі лукавимо

І ліси наші й знову горять.

Наші душі - неточні дозиметри.

А полісся - це попіл і дим.

І зникають на карті сантиметри.

І стає ліс зелений рудим...

Г.Потопляк. 2020.