«А ти на небо зовсім рано полетів,

В обійми Бога, що прийняв тебе до себе.

Розлуки з рідними ти не чекав і не хотів,

Залишив біль і смуток, що без тебе…»

Лариса Ягула Семеген

Мельничук Василь Анатолійович, народився 18 червня 1991 року в селі Посягва Гощанського району Рівненської області у вчительській родині, що пізніше і визначило його професійний вибір.

З дитинства зростав допитливим і слухняним хлопчиком. У 7 років пішов на навчання у Посягвівську середню школу. Вчився добре, був старанним, здібним та добре ерудованим учнем. Окрім навчання, ще з раннього шкільного віку захопився туризмом та футболом, став вправним воротарем. В складі шкільної та районної команд довгий час був учасником та призером районних та обласних змагань з техніки пішохідного туризму та спортивного орієнтування.

Ще з дитячих років став виявляти інтерес до різної техніки і, вже будучи старшокласником і студентом, міг ремонтувати автомобілі і трактори різних марок. Навчаючись у школі, закінчив курси трактористів-механізаторів та водіїв автотранспортних засобів і отримав відповідні посвідчення.

Після успішного закінчення у 2009 році Посягвівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, вступив на навчання до Рівненського міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка А. Дем’янчука. Навчався добре, брав активну участь у громадському житті університету, був активним учасником подій Революції Гідності на Рівненщині. Долучився до науково-дослідницької роботи і став співавтором краєзнавчого видання «Посягва. Історія одного села». Також декілька сезонів працював вихователем у дитячому таборі «Агатівка» Гощанського району, де швидко здобув авторитет і визнання серед працівників табору.

У 2014 році закінчив навчання в університеті і здобув диплом магістра історії з кваліфікацією «Викладач історії».

У 2015-2016 роках проходив строкову військову службу у підрозділах Національної гвардії України, які базувалися в м. Ірпені та сел. Нові Петрівці. За службовими обов’язками часто патрулював вулиці Києва під час різноманітних масових заходів. Перше «бойове хрещення» отримав 31 серпня 2015 року під стінами Верховної Ради України, коли у військовослужбовців, які патрулювали приміщення, було кинуто гранату.

Після демобілізації рік працював на одній зі станцій технічного обслуговування автомобілів.

5 вересня 2017 року був прийнятий на посаду вчителя історії Посягвівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, став класним керівником 5-го класу. Уважний до людей, небагатослівний, справедливий, відповідальний він швидко влився в трудовий колектив і зростав як педагог-фахівець. А у січні 2019 року на установчій конференції представників 4 первинних профспілкових організацій закладів освіти Бугринської сільської ради саме його, із трьох кандидатів, обрали головою Бугринської територіальної організації Профспілки працівників освіти і науки України. Життєва позиція Василя Анатолійовича, як очільника профспілкової організації, була чітка і зрозуміла для кожного:

«Не працівник для профспілки, а профспілка для працівників, тому голос профспілок має лунати переконливо і наполегливо». У 2022 році за наполегливість у позитивному вирішенні освітянських проблем, конструктивну співпрацю із соціальними партнерами щодо соціального захисту спілчан Василь Анатолійович був нагороджений Почесною грамотою Рівненської обласної організації Профспілки працівників освіти і науки України.

14 лютого 2018 року одружився з Ясковець Ольгою Вікторівною. У 2019 та 2021 роках народилися сини Микола та Микита.

У перший же день повномасштабного вторгнення московських рашистів був мобілізований до війська. В діючій армії – з 2 березня 2022 року. Службу проходив у військовій частині 3055 Національної гвардії України (м. Рівне). Мав звання «старший солдат» і посаду «санітар-стрілець» 2 відділення 2 стрілецького взводу стрілецької резервної роти військової частини 3055 Західного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України.

З 19 березня 2024 року перебував на передових позиціях оперативно-тактичного управління «Донецьк». За хоробрість, незламність і бойові заслуги був нагороджений медаллю «За мужність і стійкість».

Загинув у бою біля села Невельське Покровського району Донецької області 1 червня 2024 року залишивши лише спогади про доброту і хоробрість серця, вірність у діях…

З військовими почестями, людською шаною похований Василь Анатолійович на кладовищі села Посягва.

Доземний уклін і вічна пам'ять Герою!

Голова Бугринської ТОП Ірина МАРЧУК