Вчительська осінь… Вона така однакова кожен рік і така неповторна кожного разу. Щовесни думаєш, аби її подовше ще не було… а наприкінці літа без неї вже просто не можеш.
Вчительська осінь… Квіти і, здається, все повітря навколо, пахнуть гіркуватими айстрами та оксамитовими терпкими чорнобривцями, ледве вловимим запахом поодиноких жовтих листочків та смачним димком осінніх багать.
Ти, як школяр, знову придбав собі нове приладдя і костюм, щоб іти на зустріч до дітей. І хочеться разом з ними похвалитися своїми обновками, як і вони, дістати свої пенали-ручки, розповісти про літні пригоди, але у вчительської осені інше завдання. Ми вже не належимо своїм родинам, ми одягли новий випрасуваний костюм учителя.
Форми дітей ще не до кінця вирівнялися від магазинного пакування, а в туфельках дівчаток раз-у-раз видно цяточку лейкопластиру на нозі… натирають…. Нові портфелики так шкода кинути на підлогу, чи залишити без нагляду! Це в кінці року вони будуть обдерті від снігових гірок, човгання в транспорті і від коліс велосипедів, а зараз, вони такі дорогоцінні.
Класний журнал, цнотливий та порожній, остерігає зробити бодай одну малесеньку помилку, і знову, як в перший раз дрижать руки, виводячи нову цифру-назву свого дорослішого класу. А діти на уроках вертяться щосекунди, не в змозі зупинитися від своїх заводних канікул. Ще довго будуть сідати батарейки та скакати пружинки літнього відпочинку, раз-у-раз спонукаючи класного керівника бігти до директора і червоніти разом з бешкетником.
Вчительська осінь - це відродження, це мрії, плани та натхнення, це зустрічі з такими дорослими, після літа дітьми і дверями в кабінеті, що ніяк не закриваються від пофарбованого краю… Ці відчуття вони назавжди, хм… це суміш відомих науці гормонів радості, щастя, страху невідомості та особливий вчительський…. його не можна придбати, не можна створити, не можна прикинутися , що він є, бо так хочеться бути причетним до вчительської осені…. Ні, він тільки там, у кожній молекулі клітини вчителя, а більше ні в кого….
І буває скажеш: «Та пішло воно все!», а перед очами їх очі…. І сльози збираються десь глибоко в душі…. Скучила…. Це наркотик, це якийсь шкільний наркотик неповторної ВЧИТЕЛЬСЬКОЇ ОСЕНІ…
Ольга Халепа
