А на москалів не вважайте, нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по-своєму. У їх народ і слово, і у нас народ і слово. А чиє краще, нехай судять люди (Тарас Шевченко).

Англія та Америка – це дві країни, що розділені однією мовою (Джордж Бернард Шоу).

Багато говорити і багато сказати не є те саме (Софокл).

Барвистість одвічна народної мови — це щось невимовне, прекрасне, казкове: і ласка любові, й червона калина, і пісня досвітня в гаях — солов’їна (Павло Усенко). 

Безсмертя народу — у його мові (Чингіз Айтматов). 

Бринить-співає наша мова, Чарує, тішить і п’янить (Олександр Олесь). 

Було щастя, були чвари, —
Все те геть пішло:
І як сонце із-за хмари
Рідне слово ізійшло (Амвросій Метлинський).

Від слова до слова людина іноді йде все життя (Станіслав Єжи Лєц).

Відсутність думок не заважає бути однодумцями (Олександр Фюрстенберг).

Відтворити до кінця історію хоч би одного слова — означає стати причетним до розкриття таємниці всієї людської мови і мислення (Василь Абаєв). 

Відчуваю й усвідомлюю, яка це красива й легка мова (Ілля Рєпін).

Вщухає суєтна тривога.
І в небесах я бачу Бога,
І Боже слово на землі (Іван Світличний).

Гармонія думки й слова— це дуже важливе та навіть часто вирішальне питання… (Василь Ключевський).

Гарна мова надає пристойну форму навіть дурним думкам (Вільгельм Швебель).

Геніальні композитори Моцарт і Бетховен, Глинка і Чайковський, Барток і Стравінський користувалися українськими мелодіями у своїй творчості, а це значить, що вони чули вібрацію найвищих небес нашої мови (Дмитро Павличко).

Говорити доречно краще, ніж говорити красномовно (Бальтасар Грасіан).

Гостру думку слід подавати тупим кінцем уперед (Данило Рудий).

Граматика панує навіть над царями (Жан Мольєр).

Де мало слів, там вагу вони мають (Вільям Шекспір).

Державна мова – це діалект, за яким стоїть армія й поліція (Бодуен де Куртене).

Дивуєшся дорогоцінності мови нашої: в ній що не звук, то подарунок, все крупно, зернисто, як самі перла (Микола Гоголь).

Для вивчення мови значно важливішою є вільна допитливість, аніж грізна необхідність (Святий Августин).

Добре виражена думка звучить розумно всіма мовами (Джон Драйден).

Доля мови не може залежати від свавілля тієї чи іншої особи. У мови є хоронитель надійний і вірний: це її ж власний дух, геній (Віссаріон Бєлінський).

Достатньо, щоб слова передавали смисл (Конфуцій).

Живе наша мова — і наш голос звучить у вселенському хорі народів. Отже, живий наш дух, жива наша пісня, наша історія, наша єдність і наша одність. Бо наша мова — це ми, українці, — добрий, чесний, працьовитий народ, що тисячоліттями живе на берегах Дніпра і Дністра, там, де була колиска індоєвропейських народів… (З кн. «Мова і нація»). 

З народних дум те слово постає… (Платон Воронько).

Заговори, щоб я тебе побачив (Сократ).

Знати багато мов — значить мати багато ключів до одного замка (Вольтер).

Жодне висловлене слово не приносило стільки користі, скільки безліч невисловлених (Плутарх).

Коли забув ти рідну мову,
Яка б та мова не була— 
Ти втратив корінь і основу
Ти обчухрав себе дотла (Дмитро Білоус).

Коли слово не б’є, то і палиця не допоможе (Сократ).

Кому мова слухняна, той часто мовчить (Станіслав Єжи Лєц).

Комунікативна функція — це локомотив історії мови (Борис Серебренников). 

Кордони моєї мови означають кордони мого світу (Людвіг Відгенштайн).

Краще залишатись мовчазним, аби всі думали, що ти дурень, ніж почати говорити і не залишити сумнівів щодо цього (Авраам Лінкольн).

Легше оптом заперечити, ніж детально довести (Ірина Вільде).

Людина має схильність спілкуватися з собі подібними, тому що в такому стані більше почуває себе людиною (Іммануїл Кант). 

Людина, котра знає українські слова, ще не знає мови (Ольга Яремко).

Людина, яка втратила свою мову, – неповноцінна, вона другорядна в порівнянні з носієм рідної мови (Павло Мовчан).

Людині потрібно два роки, щоб навчитися говорити і шістдесят років, щоб навчитися тримати язик за зубами (Ліон Фейхтвангер).

Межі моєї мови означають межі мого світу (Людвіг Вітгенштейн).

Мова — втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її! Борімося за красу мови, за правильність мови, за приступність мови, за багатство мови… (Максим Рильський)

Мова — головне знаряддя соціалізації, тобто перетворення біологічної істоти в соціальну, у члена певного суспільства. Мова бере участь у творенні людини (З кн. «Мова і нація»). 

Мова — духовне багатство народу (Василь Сухомлинський).

Мова— одяг думок (Семюель Джонсон).

Мова — це великий дар природи, розвинутий і вдосконалений за тисячоліття з того часу, як людина стала людиною (Кіндрат Крапива).

Мова — це глибина тисячоліть (Микита Шумило).

Мова — це доля нашого народу, і вона залежить від того, як ревно ми всі плекатимемо її (Олесь Гончар).

Мова — це засіб переносити ідеї з мого до твого мозку, не прибігаючи до хірургії (Марк Амідон).

Мова — це кров, що оббігає тіло нації. Виточи кров – умре нація (Юліан Дзерович).

Мова — це місто, для побудови якого кожна людська істота принесла камінь (Ральф Валдо Емерсон).

Мова — це не просто спосіб спілкування, а щось більш значуще. Мова – це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична пам’ять, найцінніше надбання віків, мова — це ще й музика, мелодика, фарби, буття, сучасна, художня, інтелектуальна і мисленнєва діяльність народу (Олександр Олесь).

Мова — це форма нашого життя, життя культурного й національного, це форма національного організування (Іван Огієнко).

Мова, позбувшись ідеального, перестає бути творцем матеріального (Ніна Велехова).

Мова видобувається з мислення, як метал із руди (Олександр Смирницький). 

Мова вмирає, коли наступне покоління втрачає розуміння значення слів (Василь Голобородько).

Мова є вікова праця цілого покоління (Володимир Даль).

Мова є канвою, на якій людина вишиває узори свого життя (Петро Панч).

Мова є машина, і не слід допускати, щоб пружини її рипіли (Антуан Ривароль).

Мова зникає не тому, що її не вчать інші, а тому, що нею не говорять ті, хто її знає (Хосе-Марія Арце).

Мова має два потужні крила, які дають їй повнокровне життя: океан слів і граматику (Іван Вихованець).

Мова має поетичну природу, навіть окреме слово — це «малий твір мистецтва» (Г.Глінц).

Мова не піде в ногу з освітою, не буде відповідати сучасним вимогам, якщо їй не дадуть можливості виробитись зі свого соку і кореня, перебродити на своїх дріжджах (Володимир Даль).

Мова росте елементарно, разом з душею народу (Іван Франко).

Мова та слова— гілка та листя серця й свідчать про те, сухе чи зелене воно (Антоніо Перес).

Мово вкраїнська, звідки прилетіла, як тут зросла, розцвіла й зарясніла? Чи пила ти воду з Дніпра, чи купалася в його ласкавих водах, чи злетіла в небо? Мово! Течеш ти вічно й вільно. Безжальний час не владний над тобою (За Павлом Загребельним). 

Мову ревниво оберігають мовознавці — невтомні творці граматики і словників (Іван Вихованець). 

Мову чудову, глибинне і пружне слово, немов гостру зброю, дав нам народ. Дав цю мову і наказав свято оберігати її чистоту, збагачувати і відшліфовувати до блиску, до гостроти разючої (Павло Тичина).

Моральність людини видно в її ставленні до слова (Лев Толстой).

Найбільша розкіш на світі — це розкіш людського спілкування (Антуан де Сент-Екзюпері).

Найбільше і найдорожче добро кожного народу – це його мова, та жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає І своє давнє життя і свої сподіванки, розум, досвід, почування (Панас Мирний).

Найдосконаліша мова та, яка висловлює найбільшу кількість понять найменшою кількістю слів (П’єр Буаст).

Найперше— музика у слові! (Поль Верлен).

Нападати на мову народу — це означає нападати на його серце (Генріх Лаубе).

Народ, що не усвідомлює значення рідної мови для свого вищого духовного життя і сам її покидає й відрікається, виконує над собою самовбивство (Павел Шафарик).

Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку в них відбирають мову (Ліна Костенко).

Наша Батьківщина благає допомоги красномовства, бо так багато її преславних подвигів поминається глибокою мовчанкою (Феофан Прокопович).

Не будьте рабом слів (Карлайл Карлейль).

Не дайте нав’язати собі свободи слова раніше свободи думки! (Станіслав Єжи Лєц).

Не завжди говори те, що знаєш, але знай завжди, що говориш (Клавдій).

Не знаючи інших мов, ніколи не зрозумієш мовчання іноземців (Станіслав Єжи Лєц).

Не пускайте слів попереду думок. Адже висловлюванням можна бездумно поранити чиєсь вразливе серце. Розумним словом можна підбадьорити, надихнути на творчість, на добрий вчинок, на геройство (Іван Вихованець). 

Немає магії сильнішої, ніж магія слів (Анатоль Франс).

Новотвори — і свідомі, й несвідомі, аби щасливі — це фермент у мові, запорука її розвитку, цвіту й буяння (Максим Рильський). 

Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос— більш нічого.
А серце б’ється — ожива,
Як їх почує!.. (Тарас Шевченко)

Обережність у словах вище за красномовність (Френсіс Бекон).

Остерігайся вишуканої мови. Мова має бути проста й витончена (Антон Чехов).

Пізнання мови — це пізнання народу, його єства, його душі, його витоків та історичних шляхів — усього того, чим народ цікавий для інших народів. Адже народи, як і окремі люди, виявляють інтерес і повагу лише до того, хто являє собою особистість — своєрідну і неповторну. Годі розраховувати на пошану інших тому, хто не має поваги сам до себе (З кн. «Мова і нація»).

Повнота слів — це повнота світу (Павло Мовчан).

Поезія – це не “кращі слова в кращому порядку”, це – вища форма існування мови (Йосип Бродський).

Поки жива мова в устах народу, до того часу живий і народ. І нема насильства нестерпнішого, як те, що хоче відірвати в народу спадщину, створену незчисленними поколіннями його віджилих предків (Костянтин Ушинський).

Поки живе мова — житиме й народ як національність (Іван Огієнко). 

Потворних мов не існує. Я слухаю кожну мову так, наче вона – єдина, а коли я чую про мову, що зникає, це спустошує мене так само, наче йдеться про загибель Землі (Еліас Канетті).

Потрібно виховувати в собі смак до хорошої мови, як виховують смак до гравюр, хорошої музики (Антон Чехов).

Приймаю, доле, все без скарги,
без вагань,
Лиш збережи, молю, мого єства
основу —
Моє, оплачене поневірянням, слово… (Григорій Кочур)

Про епоху більше говорять ті слова, які не вживають, ніж ті, якими зловживають (Станіслав Єжи Лєц).

Пущене поміж люди слово проростає швидше, ніж будь-яке насіння (Юрій Мушкетик).

Раби — це нація, котра не має Слова. Тому й не зможе захистить себе (Оксана Пахльовська). 

Рідна мова — мати єдності, батько громадянства і сторож держави (Мікалоюс Даукша).

Рідна мова— це музика й малювання (Дмитро Овсянико-Куликовський).

Рідна мова дається народові Богом, чужа – людьми, її приносять на вістрі ворожих списів (Василь Захарченко).

Рідна мова на чужині ще милішою стає (Павло Грабовський).

Розсудливий висновок полягає у тому, що мови є “складними” в обратній залежності від сили мотиваціії вивчити їх (Рег Гіндлі).

Розум людини краще оцінювати за її питаннями, ніж за її відповідями (Ж. Левіс).

Сім’я вже ж вільна і нова.
Та тільки мати ледь жива.
Вона була б і вмерла вже не раз,
Та все питає, і на смертнім ложі, —
а де ж те Слово, що його Тарас
коло людей поставив на сторожі?! (Ліна Костенко).

Скажи мені що-небудь, щоб я тебе побачив (Сократ). 

Скільки української мовної території, стільки й української державності (Іван Заєць).

Словники — музеї слів, у них місце і для старого, і для нового слова знайдеться (Степан Пушик).

Слова — теж вчинки (Анатоль Франс).

Слова — це листя на дереві мови, і якщо якесь листя падає, то інше займає його місце (Джон Френч).

Слова росли із грунту, мов жита. Добірним зерном колосилась мова. Вона як хліб. Вона мені свята (Ліна Костенко).

Слово — відлуння думки (Гюстав Флобер).

Слово — зброя. Як усяку зброю, його треба чистити й доглядати (Максим Рильський). 

Слово — прізвище думки тепер, а частіше — її псевдонім (Ліна Костенко). 

Слово — то мудрості промінь,
слово — то думка людська (Олена Пчілка).

Слово — це найточніший різець, здатний доторкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру. Вміти користуватися ним — велике мистецтво. Словом можна створити красу душі, а можна й спотворити її. Тож оволодівайте цим взірцем так, щоб з-під ваших рук виходила тільки краса (Василь Сухомлинський). 

Слово є вчинок (Лев Толстой).

Слово належить наполовину тому, хто говорить, і наполовину тому, хто слухає (Мішель де Монтень).

Слово, чому ти не твердая криця,
що серед бою так ясно іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч? (Леся Українка).

Споконвіку було Слово (Старий Завіт)

Так споконвіку, як і кожна мова.
Вона була у світлі, в Бога-слова,
І ось про світло свідчити прийшла (Тетяна Майданович).

Те, що кожен має право навчитися читати, надовго псує не лише письмо, а й думку (Фрідріх Ніцше).

“Ти лиш храм збудуй, а люди в нього прийдуть” (Ліна Костенко).

Ти постаєш в ясній обнові,
як пісня, линеш, рідне слово.
Ти наше диво калинове,
кохана материнська мово!
Тих небагатьох, хто говорить правильно, сприймають як диваків і чужаків; власне, у юрбі вони й самі почуваються діаспорою (Віталій Радчук).

Той, хто подорожує до іншої країни без найменшого знання мови, їде не у подорож, а до школи (Френсіс Бекон).

У всі часи багатство мови й ораторське мистецтво йшли поруч (Антон Чехов).

У кожному слові приховано жар,
та кожне потрібно, мов шибку протерти,
аби не пристала олжа, як іржа (Павло Мовчан).

Українська мова не бідна, не вульгарна… Вона має свою особливу музикальність. Ця незбагненна душа нашої мови, як золотоносна річка, виблискує на хвилях народної пісні, переливається в душі нації, творить почуттєву нерозривність українського серця й української землі (Дмитро Павличко).

…Українське слово. Ти частка тих, що вже давно померли, їх кров живуща, їх жага нетлінна, безсмертне і величне, як Говерла, багате і дзвінке, як Україна (Дмитро Луценко).

Українці — стародавній народ, а мова “їхня багатша і всеосяжніша, ніж персидська, китайська, монгольська і всілякі інші (Евлія Челебі).

Усякий чує лише те, що розуміє (Плавт).

Усі ми любимо нашу співучу та дзвінку українську мову. Та це аж ніяк не означає, що нам є чужими чи далекими мови інших народів (Павло Тичина).

Хай живе велика російська мова, але хай живе і солодко-співуча, ні з чим не зрівнянна українська мова (Володимир Солоухін).

Хто не знає іноземних мов, той нічого не тямить і в своїй рідній мові (Йоганн Гете).

Хто не любить своєї рідної мови, солодких святих звуків свого дитинства, не заслуговує на ім’я людини (Йоганн Ґотфрід Гердер).

Хто нікчемну душу має, то така ж у нього мова (Леся Українка).

Хто ясно думає, той ясно і говорить (Нікола Буало).

Ця мова, відома під іменем руської, мала великий вплив на витворення нашої (російської) мови вищого світу й літератури: відомо, що Ломоносов учився по граматиці Мелеті Смотрицького і вивчив напам’ять “Псалтир”, перекладений на вірші, Симеона Полоцького. Руська мова була значно обробленішою, аніж письмова мова великої Росії; на ній писано багато книг, на котрі відчувалась потреба і в Москві; притому ж кращі проповідники нашої першої половини ХVІІІ віку були малоросіяни (українці) і хоча намагались писати по-російськи, себто по-словенськи, та не могли не вносити в свої твори елементів рідного слова (Микола Костомаров).

Час минає, а сказане слово залишається (Лев Толстой).

Читати – означає думати чужою головою замість власної (Артур Шопенгауер).

Чудова думка втрачає свою цінність, коли вона погано висловлена (Вольтер).

Чужою мовою розмовляє у державі або гість, або найманець, або окупант, який нав’язує їй свою мову (Карл Маркс).

Чужу мову можна вивчити за шість років, а свою треба вчити все життя (Франсуа Вольтер).

Чую мови барвистий розмай
Щиро радуюсь кожному слову,
 Говори мені, серце втішай –
 Чути хочу чаруючу мову (Расул Гамзатов).

Ще не знати, що чим породжується: чи слова ділами, чи діла словами (Павло Загребельний).

Я дуже люблю <…> народну українську мову, звучну, барвисту й таку м’яку (Лев Толстой).

Я засуджую не слова, ці добірні й коштовні глеки, а те вино омани, яке підносять нам у них п’яні вчителі (Святий Августин).

Я знаю: мова мамина – свята
В ній вічний, незнищений дух свободи,
Її плекали душі і вуста – мільярдів.
Це – жива вода народу (Микола Адаменко).

Я розмовляю іспанською з Богом, італійською – з жінками, французькою – з чоловіками, а німецькою – зі своєю собакою (Імператор Карл V).

“Я ще можу не противитись, коли ображають мене як людину, але коли ображають мій народ, мою мову, мою культуру, як же я можу не реагувати на це?” (Михайло Коцюбинський).

Як гул століть, як шум віків,
Як бурі подих— рідна мова,
Вишневих ніжних пелюстків,
Сурма походу світанкова,
Неволі стогін, волі спів,
Життя духовного основа (Максим Рильський).

Як добре на душі,
коли нема боязні
за слово праведне,
що визріло в тобі… (Дмитро Павличко).

Яке прекрасне рідне слово! Воно — не світ, а всі світи (Володимир Сосюра).

Яке то щастя — мати мову, якою створено «Кобзар»! Оту святу, многовікову — наш найдорожчий Божий дар! (Володимир Квітневий).

Якщо б римляни вивчали всі винятки з правил своєї граматики, то в них не лишилось би часу на підкорення світу (Генріх Гейне).


Якщо ви розмовляєте з людиною мовою, яку вона розуміє, — слова досягають її голови. Якщо ви розмовляєте з людиною її мовою, то слова досягають серця (Нельсон Мандела).