…це коли маленьке Диво відкушує шматочок цукерки і липкими ручками простягає тобі… а ти вже не можеш відмовитись, бо великі сині очі так дивляться в твої, а беззуба посмішка - така щира, що ти не маєш права на помилку…

…це коли прокидаєшся у сільських подушках-перинах… чуєш запах свіжоспеченого хліба… а хтось сидить в узголів’ї ліжка і дивиться на тебе… та таким поглядом, як Бог із неба… гладить тебе по твоїй, вже сивій голові… та так, що аж мурашки по тілу… і ти знов – маленька ….

…це коли ти засинаєш в обіймах коханого («в кошику»), відчуваєш його подих, запах, стукіт великого сильного люблячого серця… і так тобі ніжно і добре, що за цю мить без вагань готова віддати усе... навіть, життя…

…це коли ти бачиш стареньку біля сусіднього під’їзду і вона нагадує тобі твою рідну бабусю, якої вже 25 років нема… і тобі хочеться підбігти до неї, сказати усе-усе, чого не сказала своїй… поцілувати зморшкуваті руки і відчути запах того смачнючого, спеченого в сільській печі хліба…диму від спалених дров... і тобі так хочеться передати нею вітання їй, твоїй рідній бабусі, бо бачиш на її обличчі святу усмішку, готовність "іти"… і вона вже хоче "йти", і їй не страшно…. Яка то велика благодать насититись днями, люблячи життя, і бути готовою до зустрічі з Творцем!… Святий спокій, намальований на її обличчі викарбовується на твоєму серці… і ти його мимоволі згадуєш щоразу, коли думаєш про вічність…

…це коли ти можеш розплакатися травневого ранку на горі, неподалік своєї хати, бо побачила рідне село з іншого ракурсу...таким незбагненно красивим, та ні - ПРЕКРАСНИМ райським куточком.... а розмаїття кольорів і запахів польових квітів спроможні звести тебе з розуму…І ти раптом сама собі здаєшся такою маленькою й нікчемною, а довкола – увесь світ, величний, красивий, досконалий… і над усім цим рука Того, Хто таким його створив… І ти раптом починаєш співати, та так щиро од усього серця, як ніколи ще не співала… І котиться селом твоє : «Господи, як дивно, що я жив, не розуміючи Тебе»… і твої щирі гарячі сльози, як причастя… І ти повертаєшся додому така щаслива, радісна й натхненна, що твої напівсонні рідні здивовано розглядають тебе з припіднятою правою бровою і думають: де це вона вже зранку була? що за допінг?… все просто: квітуча гора в рідному селі…)))

…це коли ти любиш своє життя попри все… І кожну мить розцінюєш як безцінний дар Неба…. У сльоту шукаєш нові для себе кольори, у спеку – лагідне затіння… І так тобі любо, і так приємно – бо ти живеш… життя - то і є Любов...