Чотири притчі про справжніх учителів і мудрість, яку вони несуть.

Завжди є, чому ще навчити

Учитель покликав своїх учнів і показав їм аркуш білого паперу.
– Що ви тут бачите? – запитав Учитель.
– Крапку, – відповів один.
Всі інші учні закивали головами на знак того, що теж бачать крапку.
– Подивіться уважно, – сказав Учитель.
– Тут – чорна крапка, – сказав інший учень.
– Ні! – заперечив третій учень, – тут маленька чорна крапка. Адже так?
Всі інші учні закивали головами на знак згоди і подивилися на Учителя в очікуванні, що ж він скаже:
– Шкода, що всі мої учні побачили тільки маленьку чорну крапку, і ніхто не помітив чистого білого аркуша …
І додав, після довгої паузи:
– Отже, мені є ще чому вас вчити.

Навіщо потрібен Учитель

Одного разу до Великого Майстра прийшов молодий чоловік. У нього було всього лише одне запитання: «Я вже все вивчив і все знаю. Я прочитав багато книжок, сам можу виступати з лекціями. І всьому цьому я навчився сам, мені ніхто не допомагав. Тож дайте мені тоді відповідь на моє запитання: чи потрібен мені Учитель?».
Майстер розсміявся: «Приходь через пару днів, і ти отримаєш свою відповідь».
Через кілька днів він все ж повернувся. Майстер вручив йому конверт і сказав: «Віднеси, будь ласка, цього листа в село, що знаходиться по той бік річки. На березі є човен, є човняр, він тебе переправить».
Наступного дня юнак відправився на берег, знайшов човняра і сів у човен. Але коли вони відплили, він раптом згадав, що не розпитав про дорогу в село і власне не знає, як дістатися туди. Юнак поцікавився у човняра, але той теж не знав дороги.
Довелося знову йти до Майстра, щоб дізнатися про дорогу до цього села. І тоді Майстер сказав юнакові: «Це і є відповідь на твоє питання. У тебе є мета подорожі, є засіб, щоб досягти її, але ти не знаєш дороги, якою тобі потрібно йти. Ось причина, чому ти зупинився. Тобі знадобився провідник, який добре знає цей шлях. Мало мати знання. Щоб правильно ними скористатися, потрібен Учитель».

Порада

Один учень запитав свого наставника-суфія:
– Учителю, що б ти сказав, якби дізнxвся про моє падіння?
– Підводься!
– А наступного разу?
– Знову підводься!
– І скільки це може тривати – весь час падати і підводитися?
– Падай і підводься, доки живий! Адже ті, хто впав і не підвівся, мертві.

Притча про трьох вчителів

Бог обрав декількох синів людських, дав їм Вищі Знання і відправив, щоб вчити їх істині.
Один під час зустрічі з людьми завжди сідав на висоту і спрямовував свій погляд поверх голів. Народ слухав його, але чимось холодним віяло від цієї людини. І начебто зрозумілим було вчення його, але воно не лягало на серце, і люди, послухавши, розходилися. І ходив учитель від селища до селища один, і ніхто не супроводжував його. Коли він приходив до людей, вони поспішали до нього, бажаючи почути Добру Новину, але після його бесід йшли з порожнім серцем, бо погляд не проникав у душу і не закріплював там сказане слово. Люди не вірили тому, хто відвертав від них очі.
Другий учитель під час зустрічі з людьми завжди гордо заявляв, що він – бог, що він всесильний і всемогутній, що він може дати народу здоров’я, щастя і благополуччя, але за ним чомусь йшли тільки жадібні і корисливі люди.
Третій їх брат був оточений завжди людьми, які з захопленням слухали його промови. Вони змінювалися під його поглядом, ставали чистішими і добрішими. Коли після довгого свого шляху посланці Бога прийшли до Всевишнього, один був у оточенні людей, а двоє інших – у цілковитій самоті.
– Скажи, – звернулися двоє одиноких до Бога, – чому один удостоєний народної любові, а ми, які проповідують те ж вчення, були позбавлені її?
І відповів Всевишній:
– Справжній наставник не приховує свого обличчя, не відводить погляд від істот, які стоять нижче від нього, не возвеличує себе перед тими, хто прагне дорости до Божественних Висот. Той, хто з благоговінням ставиться до свого Божественного Начала, ніколи не буде ховати очей своїх від людей або випинати себе перед ними. Божественна Суть йде через зіниці до душ людських, тож істинний вчитель знає, що сила його – в погляді його. Навіть слова бувають безсилі, бо не всі розуміють сенс їх, але погляд – це та сила, рівної якій немає в світі.