У шість – сім років, коли дитина йде до школи у неї починається новий, важливий етап у житті, значну роль якого відіграє вчитель, з яким вона будує взаємостосунки, входить в міжособистісний контакт, к кожного з них з’являється певне емоційне ставлення один до одного, від першого вчителя дуже залежить подальше ставлення дитини до образу вчителя, навчання загалом.
Тому вчитель повинен стати для дитини авторитетом, він надає знання, тому вже тим, що він педагог він викликає повагу в учнів, тому має виправдати сподівання учня, виправдати його повагу.
Головне завдання вчителя налагодити безпосередній контакт з кожним учнем, налагодити з ним емоційний зв’язок, добитись довіри, поваги, любові від дітей, без цього успішна подальша педагогічна робота.
Учитель повинен стати не лише «книжкою» він повинен навчити своїй мудрості, умінню застосувати теорію в практиці, зробити все, щоб данні ним знання можна було б застосувати у житті, щоб вони несли користь, а для цього слід вивчити кожну дитину. Учитель повинен творчо підійти до уроку, бути винахідливим, щоб викликати у дітей інтерес, що на чим далі тим важче зробити, дітей нашого часу дуже важко здивувати, тому слід постійно вдосконалюватись самому, бути сучасним, на рівні самих дітей, розумітись на всіх тенденціях які цікаві дітям.
Повинен уміти імпровізувати, щоб вдало вирішити проблеми, які стають на його шляху, вирішити конфліктні ситуації, так як вчителю часто доходиться зіштовхуватись з поганими емоціями дітей, неадекватною реакцією на зауваження, вимоги.. часто він може не так зрозуміти, бо ці реакції часто викликанні позакласним життям, і вплинути на них неможливо.
Для педагога є важливим усе: посмішка, доброзичливий, зацікавлений, бадьорий тон, володіння мистецтвом спілкування, присутність почуття гумору, жести, тобто володіння педагогічною майстерністю, дитина повинна захоплюватись викладачем, можливо навіть наслідувати.
Вчитель може відкрити для себе внутрішній світ учня лише спілкуючись з ним, але окрім комунікативної сторони співпраці існує і інтерактивна і перцептивна сторони, які йдуть пліч-о-пліч.
Я вважаю, доречною тут є порада М.Монтессорі « Допоможи мені зробити це самому», педагогіка має бути гуманною!
Ще один педагог-гуманіст А.С.Макаренко вибудував взаємостосунки зі своїми вихованцями на сонові довіри вже не дітям, але ще й не дорослим, проте безумовно особистостям, які заслуговували на повагу, навіть якщо не були найліпшими членами суспільства, і це ще раз переконує в необхідності доречного виховного впливу і власного прикладу.
Педагог є прикладом не лише для дітей, але й для дорослих. То чому ж викладач в вузі не повинен бути прикладом для студентства?
Особливе місце серед студентства посідають студенти саме вищих педагогічних навчальних закладів, оскільки вони являються перед усім студентами саме ПЕДАГОГІЧНИХ вишів, незважаючи на те, яку спеціальність вони обрали, адже як і на педагогів на цих студентів суспільство дивиться по-іншому, а саме: вони повинні відповідати завищеним вимогам, особливо в етичному плані. Як витримати тиск очікувань суспільства, власних очікувань, якщо до цього додасться ще й завищена вимогливість викладачів?
Насправді збірником правил для учнів стали простори грубого та похабного Інтернету, дійсно соромно навіть уявити як часто вчителі почали чути бранну мови у свою адресу. Ми, учні, просто не розуміємо, що вчителі від нас хочуть. Так, саме хочуть нас ЧОМУСЬ НАВЧИТИ, вони присв’ятили цьому життя, вони принесли в жертву свій бюджет, адже могли б займатись будь чим, і отримувати за це гроші, чого вони немають, будучи викладачем, вони принесли в жертву своє фізичне та психологічне, без перебільшень, здоров’я, адже науковцями доведено, що люба людина, навіть навість з абсолютно зворовою, стійкою психікою, через двадцять років своєї педагогічної діяльності частично, або й цілковито втрачають свій здоровий глузд. Так може ми дійсно «дурні та ледаші» бо не цінуєм їхній труд?
Так як у дітей відкладається неймовірна кількість позитивних вражень від «першого» вчителя, так і в студентів закарбовуються спогади про викладачів на все життя, оскільки педагоги є непросто «урокодавцями», а наставниками життя, які ведуть нас у світ.
Педагогічний етикет та етика
Етикет — є збір правил поведінки та стосунків між людьми, які вважаться гідними, звичайно, цей термін можна застосувати до будь-яких стосунків: до стосунків з друзями, зі старшими, а ким є для нас вчитель? Старшим другом, іноді кумиром, авторитетом, людиною з великої літери, гідним членом суспільства з якого варто брати приклад, яким ви і стали для нас!
В педагогічній етиці основне завдання — це високий рівень вчительської моральності та етичності. Вчитель – особистість в педагогічній сфері, яка наділена високими моральними якостями. Об’єктами середовища вчителя є співробітники, вихованці та батьки, суспільство. Під час педагогічної діяльності взаємовідносини вчителя створюються при його спілкуванні з людьми. Дані відносини проходять емоційним шляхом спілкуванням учителя та учня, але провідну роль в спілкуванні підіграє вчитель, тому що, на мою думку, до вчителя поставлені більші вимоги.
Перша думка про педагога створюється під час того, як відкрито та відверто він вітає. Вона може не відповідати дійсності, або бути не вірною так , як учні інтуїтивно фокусуються на свої емоції під час вітання. Культура мовлення педагога проявляється в його вправності підібрати найбільш потрібну форму вітання та прощання, яке безпосередньо має відношення до оточуючих де він знаходиться, до стосунків, пов’язаних з ними, до віку співрозмовників, місця проведення, певної обстановки і т. д.
При будь — якій ситуації вітання (прощання) педагог має проявляти повагу до співрозмовника. Зазвичай використовуються наступні форми вітання: “Добрий ранок!”, “Доброго дня!”, “Добридень!”, “Доброго вечора!”, “Добривечір!”, прощання: “До побачення!”, “Будьте здоровенькі!”, “Прощайте!”, “Всього доброго!”, “Всього найкращого!”, “Зустрінемось!”, “До зустрічі!”, Найчастіше вживаються стилістичні повсякденні вислови: (“Здрастуйте”, “До зустрічі!”, “Спасибі”) та варіанти (“До побачення”, “Прощайте”).
Мені здається, учитель має великий вплив на учня, тому, на мою думку, особливість впливу учителя полягає в тому, що учні мають досить низьку на їх вік психологічну та моральну забезпеченість та незахищеність і спілкуючись учителя з дітьми, діти практично оволодівають базами відносин як моральних, так і соціальних. Учні мають певну базу умінь та навичок завдяки світогляду педагога.
Відомий педагог Василь Сухомлинський визнавав велику участь вчителя, підкреслюючи, що педагог стає наставником та вихователем тільки тоді, коли він володіє найтоншими методами у вихованні — наука моральності та етики. У школі етика — це філософія виховання учня з практичної точки зору.
Вчитель повинен мати великі знання про мораль, щоб колись, залишити за собою гарні спогади. Мораль педагога ґрунтується на позитивному впливі вчителя до учнів, що налагоджує розвиток творчої особистості для формування індивіда, який має не тільки почуття гідності, але і відчуття відповідності та справедливості. Обов’язок моральний викладача ґрунтується на формуванні в дитини відчуття доброти, краси, чесності, відповідності іншими словами позитивними якостями.
Виховання – не легка, насичена та динамічна діяльність, у якій виникнення конфлікту і протиріччя є цілком природним явищем. під час вирішення даних проблемних ситуацій педагог опирається на вміння ведення моральності і методи розвитку в дитячій психіці. Самою важливою вимогою при збалансуванні взаємовідносин є відповідність та вміння надати оцінку моральним вчинкам, та надання правдивої оцінки моральної поведінки.
Авторитетність та вибагливість наставника є насамперед найважливішими принципами впливу на моральність та на дію ствердження вихованця, здобуття вмінь, до самостійного прийняття рішень. Справедливість вчителя являється насамперед мірою його цілеспрямованості, висоти моралі (принципи, людяність, правдивість) та проявляється в його оцінці вчинку вихованців, їх відношення до навчання, поведінки, діях поза межами школи.
Відносини педагога з вихованцями базується на повазі, на сприйманні відчуття гідності кожного окремого учня. Виховуючи педагог ознайомлює дітей з основним фундаментом моральності, шкалі моральної оцінки, можливості здійснення вибору дії і вчинків, і відповідальність за здійснене. Ритм педагога копіює його моральність у його взаємовідносини з вихованцями. Поважне відношення до учнів, вибагливість, врівноважене, принципове, уважне і чуйне ставлення є гарантією виховання творчої особистості.
Вчитель має бути успішною, моральною, великодушною людиною і показувати свій приклад учням. Саме по тій причині, що діти виховуються його словами, вчинками та любов’ю, а не тим, що в книжці написано. Вчитель тимчасово виконує функцію батьків.
З ціллю встановити міжособистісний контакт, та підтримати доброзичливу атмосферу, тональність ведення мовлення учасники мають притримуватись етикету спілкування — методу стандартів, які складаються з певних мовленнєвих форм.
Взагалі етикет значить певний встановлений стандарт поводження; суцільність правил поведінки, які встановлюють зовнішній прояв взаємовідносин між особами, в якому би настрої не був викладач, в клас він зобов’язаний зайти без важких, негативних емоцій, з добрим та доброзичливим настроєм та поглядом, сконцентрованим на учня та на тему уроку. Не педагогічне ставлення до учнів з проявами апатії та агресії — неприпустимі.
Метод розмови копіює духовність і фізичний стан людини на даний момент під час спілкування з нею, тому підбирання слів, словосполучення мають бути чіткими та точними, а вимовляння їх потрібно озвучувати впевнено. Точно підібране слово може звернути увагу вихованця, мотивувати його на певну дію.
За стандартом ситуації спілкування, в яких особливу увагу потребує дотримання мовленнєвого етикету, мають вітання, знайомства, звертання, прощання, вибачення, подяка, погодження, непогодження, відмова, порада тощо. Під час неодноразового повторювання одноманітних мовленнєвих ситуацій сформувалися усталені комунікативні одиниці, які обслуговують ці ситуації. У кожній із них використовують багато груп вербальних одиниць, які утворюють синонімічні ряди.
Як висновок, учитель, який удосконалює себе та свої вчинки, він – безцінний! За ним ‘тягнуться’ учні. Тому, не потрібно лінитись і з кожним днем удосконалювати всю майстерність і щоранку ставити перед собою все вище і вище ‘планку’!
Важливим питанням у сфері освіти є рівень дотримання етикетних правил взаємодії між вчителем та учнем. Чи важлива роль даних норм в спілкуванні між ними? Для чого взагалі вони існують? І чи варто їх дотримуватись?
Що таке, взагалі, етикет для вчителя? Це кодекс, який диктує те, як саме він має поводитись не тільки на роботі, а й поза стінами навчальних закладів.
Я хочу виокремити окремою проблемою саме той момент із життя педагога, коли відбувається формування і засвоєння етикетних правил взаємодії з учнями та навичок їх використання на практиці. Вчителя не можна навчити, він має сам усвідомити як правильно взаємодіяти з учнями під час навчального процесу.
Постать педагога
Педагог – це, в першу чергу, людина, яка повинна мати право на свої емоції та переживання. Але просвітницька професія вимагає витіснити всі свої особисті переживання, та перейнятись цілком і повністю переживаннями своїх вихованців, і керуватись дитячими потребами при формуванні своєї моделі поведінки в школі. Поведінка викладача досить часто відображується на його вихованцях, та несе за собою певні наслідки. І дуже важливо, щоб такий вплив був виключно позитивним і на користь дітей. Така відповідальність дуже серйозна. І хоч лежить вона на плечах вчителя, роль учня, в даному випадку, не має применшуватись.
Діти не народжуються з уміннями дотримуватись певних правил поведінки чи етикету. Такі речі спочатку засвоюються ними з дитинства підсвідомо, просто спостерігаючи за поведінкою дорослих, які їх оточують. Пізніше значний вплив має виховання, яке залежить безпосередньо від батьків.
В результаті, діти приходять в школу вже з тими навичками, яких їх навчили вдома, або ж просто показували своїм прикладом батьки. І як вони реагуватимуть на іншого, чужого дорослого, який намагається стати для них авторитетом, здогадатись неможливо. Адже діти можуть, наприклад, перенести свою агресивність, яка є результатом спілкування з рідними вдома, безпосередньо на вчителя. Або замкнутись у собі, і не підпускати нікого.
Це штовхає вчителя на пошуки заданої моделі поведінки , щоб в подальшому при спілкуванні з нею дати дитині можливість розкритись в колективі. Те ж саме можна сказати про їхню поведінку в класі та в дитячому колективі. Звідси і починається перше завдання вчителя – виявити індивідуальні особливості кожної дитини, які впливають на її виховання.
Педагог повинен враховувати всі аспекти, плануючи подальшу виховну роботу. Тому підтримування зв’язку між вчителем та батьками – є досить важливою частиною взаємодії між вчителем та учнями. Дитина має бачити їхню взаємодію, та розуміти, що вона може цілком довіряти вчителю, беручи приклад з батьків. Не всі діти йдуть на контакт з «чужим» дорослим. І саме в таких випадках доречно дотримуватись тих етикетних правил взаємодії з учнем, які дозволять вчителю не перетнути межі, та не травмувати дитячу вразливу психіку.
Є певна дистанція, диктована визначеними етикетними правилами спілкування, яку мають дотримуватись учень та педагог при взаємодії в навчальному закладі. На мою думку, це стосується і любові до дітей, емоцій, особистих переживань та вплив, або вираження їх у своїй поведінці.
Потрібно знати як і коли потрібно проявляти свої почуття, коли саме воно буде доречне і в якій формі. Наприклад, буде не коректно під час уроку називати учнів зменшено-пестливими словами (зайченятка, сонечка), виділяти улюбленців, чи пробачати учням погану поведінку, або навіть заохочувати її, ставити незаслужені оцінки, заохочувати дітей до навчання некоректними чи непедагогічними методами. Недопустимою є і протилежна поведінка вчителя.
Задовольняти потреби у спілкуванні між учнями та вчителем безпосередньо в процесі навчання – досить складне завдання.
Непрофесійна поведінка вчителя, яка не відповідає етичним вимогам, може спричиняти ряд конфліктних ситуацій та викликати негативне ставлення до себе зі сторони учня. Як результат неправильної поведінки вчителя, може виникати погіршення навчання, відчуженість учнів, небажання думати та брати участь в навчальному процесі, понижується працездатність, виникають різні страхи та невпевненість у собі. Від вивчення якогось одного предмету, або безпосередньо від спілкування з учителем, який його викладає, такі проблеми можуть затягуватись на декілька років.
Правила етикету, які вказують, як правильно мають взаємодіяти між собою вчитель та учень, чітко формують і передбачують всі ситуації, які можуть скластись під час такої взаємодії. Це забезпечує спокій для батьків за їхню дитину, що її не скривдять, та гарантоване вирішення будь яких проблем, які виникатимуть під час перебування її в школі, під відповідальністю вчителя.
Взаємодія учня і вчителя, повинна мати і творчий характер, і виховний ефект, і включати в себе мотивацію до навчання, та його результативність. Але все таки найголовнішим завданням такої взаємодії є – безпосередньо процес передавання знань. Скільки б правил не мали дотримуватись діти, головне щоб їхні світлі голови не затуманювались тим, що нав’язує їм суспільство, а вони мали змогу рости вільними в своїх думках і діях та здобувати реальні знання, які в їхньому житті відіграють важливу роль. І я щиро вірю, що кожен педагог свідомо підходить до своєї складної, але дуже благородної місії!
Джерело: Естетика
