Сполохане Різдво присіло на порозі,
Постукало в вікно: відчинять там чи ні?
Бо чує, що його зустріть тепер не в змозі,
Що час не для гулянь й не хочеться куті...
Сполохане Різдво не йшло - таки чекало,
Що пригадає люд для чого їм дано.
Людське земне єство до Бога призивало:
Не для потіхи час, та час творить добро!
Тож досить вже вагань: доречно - не доречно...
Господь прийде до всіх на фронті і в тилу!
І навіть там, де є наразі небезпечно,
Впускайте дух Різдва й молітеся Христу.
Різдво не просить страв і не на блиск чекає.
Солдата обійме й пригріє сироту.
Дасть крила тим, кого надія не лишає.
Й помолиться за тих, хто вже навік заснув.
Співаймо коляду і в радості й крізь сльози:
Хай світло у душі здолає темінь зла!
І хоч диктує час невтішні нам прогнози,
Та Бог на поміч шле спасителя- Христа!

Вірш: Наталія Петренко